Слава ЗСУ!

Розділ 4

ЩО РОЗПОВІВ ДЖОН РЕНС

Була перша година дня, коли ми вийшли з будинку № 3 на Лорістон-гарденс. Шерлок Холмс затягнув мене в найближчу телеграфну контору, звідки надіслав якусь довгу телеграму. Потім підкликав кеб і звелів кучеру відвезти нас за адресою, одержаною від Лестрейда.

— Ніщо не може зрівнятися із свідченнями, одержаними з перших рук,— зауважив він. — Фактично я вже цілком розібрався в цій справі, та однаково слід дізнатися про все, про що тільки можливо.

— Ви мене дивуєте, Холмсе,— сказав я. — Адже ви, безперечно, зовсім не такі впевнені у безпомилковості своїх тверджень щодо всіх отих подробиць, як удаєте.

— Помилки тут просто не може бути,— відповів він. — Найперше, що я помітив, прибувши туди, це сліди коліс, залишені якимсь кебом біля самісінького краю тротуару. Так от, аж до минулої ночі дощу не було цілий тиждень, отож колеса, які зробили такі глибокі колії, проїхали не коли-небудь, а вночі. Там залишились також сліди кінських копит, і один з них був набагато чіткіший, ніж три інші, а це свідчить, що підкова була нова. Оскільки ж кеб з'явився там після того, як почався дощ, а вранці ніхто не проїжджав,— я маю про це підтвердження Грегсона,— то звідси випливає, що кеб проїхав тільки вночі і тільки він підвіз до будинку тих двох.

— Це все здається досить простим,— сказав я,— але як ви вгадали зріст другого чоловіка?

— Та зріст людини в дев'яти випадках з десяти можна визначити з довжини її кроку. Підрахунки тут нескладні, але немає потреби набридати вам цифрами. Я виміряв кроки того чоловіка як на глинистій доріжці, так і на пилюці в будинку. А потім мені випала нагода ще й перевірити свої розрахунки. Коли людина пише на стіні, вона інстинктивно пише на рівні власних очей. Ну, а до того напису від підлоги понад шість футів. Для мене це було дитячою забавкою.

— А як ви визначили вік? — спитав я.

— Ну, чоловік ще дуже далекий від немічної старості, якщо він може без найменших зусиль зробити крок в чотири з половиною фути. Саме така завширшки калюжа на доріжці в палісаднику, яку він, очевидно, просто переступив. Лаковані Черевики обійшли її, а Квадратні Переди перестрибнули. Як бачите, немає нічого таємничого. Я тільки застосовую до звичайного життя деякі правила спостереження й дедукції, які обстоював у своїй статті. Що вас іще бентежить?

— Нігті й сигара марки «Трічінополі»,— мовив я.

— Напис на стіні зроблено чоловічим вказівним пальцем, умоченим у кров. Лупа дала мені можливість помітити, що штукатурку злегка подряпано, чого зовсім не трапилось би, якби в того чоловіка нігті були підстрижено. На підлозі я зібрав трохи попелу. Він був пластівчастий, темного кольору,— такий попіл залишається тільки після сигар марки «Трічінополі». Я спеціально вивчав сигарний попіл — по суті, написав з цього питання монографію. І тішу себе думкою, що можу з першого погляду на попіл розпізнати сорти всіх відомих чи то сигар, чи то тютюнів. Саме знання таких дрібниць відрізняє справжніх майстрів від детективів типу Грегсона і Лестрейда.

— Ну, а як відносно червоного обличчя? — спитав я.

— О, це була трохи надто смілива заява, хоч у мене й немає сумнівів, що я не помилився. Але стан справ зараз такий, що вам не треба розпитувати мене далі.

Я провів рукою по чолу.

— У мене аж голова йде обертом,— сказав я,— бо що більше думаю про цю подію, то загадковішою вона здається. Як опинилися ті двоє,— якщо їх було двоє,— в порожньому будинку? Що трапилося з кебменом, який привіз їх?

Як зміг один чоловік примусити другого прийняти отруту?

Звідки взялася кров? Яку мету ставив собі вбивця, якщо пограбування не входило до його планів? Як потрапила туди жіноча обручка? І найголовніше: навіщо цьому другому треба було, перш ніж він накивав п'ятами, написати німець ке слово «Rache»? Мушу вам признатися, що я не розумію,

як можна узгодити між собою ці факти.

Мій супутник схвально посміхнувся.

— Ви стисло й доладно підсумували всі труднощі нашої справи,— мовив він. — Незрозумілого в ній ще багато, але я, спираючись на основні факти, вже зробив певні висновки. А щодо відкриття бідолахи Лестрейда, то це звичайнісінька хитрість, щоб пустити поліцію по хибному сліду, наштовхуючи її на думку про соціалізм і таємні товариства. Напис зроблено не німцем. Літера «А», як ви помітили, друкована, написано її з намаганням наслідувати готичний шрифт. Справжній німець, коли пише друкованими літерами, обов'язково вдається до латинського шрифту, отже, ми впевнено можемо сказати: писав не німець, а невправний імітатор, який до того ж ще й явно переграв. Звичайно ж, це ошуканство з метою спрямувати розслідування на помилковий шлях. Ну, а більше, докторе, я вам нічого про цю справу не казатиму. Ви ж знаєте, що варто фокуснику хоч один раз пояснити свій фокус, і його репутація тьмяніє, тож якщо я надто розкрию вам свої методи роботи, ви дійдете висновку, що я кінець кінцем пересічна людина.