Слава ЗСУ!

— А хто перший? — спитав я.

— Та один хлопець, який працює в хімічній лабораторії при нашій лікарні. Сьогодні вранці він журився через те, що не може нікого знайти, щоб увійти в пай і найняти гарну квартиру, яку він знайшов і яка занадто дорога для його гаманця.

— Присягаюсь Юпітером,— вигукнув я,— якщо він справді шукає компаньйона для спільного проживання, то я саме той, хто йому потрібен! Я вважаю за краще оселитися вдвох, ніж бути самому!

Молодий Стемфорд якось дивно глянув на мене поверх склянки з вином.

— Ви ще не знайомі з Шерлоком Холмсом,— сказав він,— можливо, він і не сподобається вам як постійний компаньйон.

— А чим же він поганий?

— О, я не кажу, що він чимось поганий. Він просто трохи дивакуватий — такий собі ентузіаст у деяких галузях науки. Але наскільки я знаю, він людина цілком порядна.

— Мабуть, студент-медик? — спитав я.

— Та ні, я навіть не уявляю, якій науці він збирається себе присвятити. Він добре знається на анатомії, з нього першокласний хімік, але, наскільки мені відомо, він ніколи не здобував систематичної медичної освіти. Його наукові дослідження вкрай безладні й ексцентричні, але він набув силу-силенну рідкісних і дивовижних знань, які здивували б його професорів.

— А ви ніколи не питали його, до чого він себе готує?

— Ні, він не та людина, яку легко викликати на відвертість, хоч він може бути й досить балакучим, коли на нього нападе така примха.

— Я хотів би познайомитися з ним,— сказав я . — Якщо вже мені доведеться з кимось ділити житло, то я віддав би перевагу людині, яка займається наукою і має спокійну вдачу. Я ще не досить зміцнів, щоб переносити багато галасу й хвилювань. В Афганістані я мав того й того стільки, що мені вистачить до кінця мого земного існування. Як же мені зустрітися з цим вашим другом?

— Зараз він напевно сидить в лабораторії,— відповів мій товариш. — Він або не з'являється там тижнями, або працює від рання до смеркання. Якщо хочете, ми заїдемо туди після сніданку.

— Звичайно, хочу,— відповів я, і розмова повернула

в інше річище.

Поки ми, залишивши Холборн, їхали в лікарню, Стемфорд повідомив мені ще про деякі особливості джентльмена, з яким я мав намір оселитися разом.

— Не звинувачуйте мене, якщо ви з ним не порозумієтесь,— мовив він,— бо мені відомо про нього лише те, про що я дізнався, випадково зустрічаючи його в лабораторії. Ви самі запропонували цей варіант, тож не вважайте мене відповідальним за нього.

— Якщо ми не порозуміємось, то неважко буде й розійтися,— відказав я й додав, пильно дивлячись на нього: — Але мені здається, Стемфорде, з якихось міркувань ви хочете умити руки. Може, у цього хлопця жахливий характер абощо? Не бійтеся бути відвертим.

— Нелегко пояснити непоясненне,— засміявся він. — Холмс, як на мій смак, трохи занадто захоплюється наукою, це в нього межує з байдужістю до всього іншого. Гадаю, він може дати своєму другові трохи нововідкритого рослинного алкалоїду, і не тому, розумієте, що бажає вам лиха, а просто з дослідницького завзяття, щоб мати точне уявлення про ефект отрути. Але треба віддати Холмсу належне: я впевнений, що він так само охоче прийме цей алкалоїд сам. У нього пристрасть до певного і точного знання.

— Що ж, він правильно робить.

— Так, але це перетворюється на крайнощі. Коли доходити до того, щоб в анатомці бити трупи палицею, то це має досить дивний вигляд.

— Бити трупи палицею?

— Так, щоб перевірити, через який час після смерті можуть з'явитися синці. А Холмс так робив, я сам бачив це на власні очі.

— І ви кажете, що він не студент-медик?

— Ні, не медик. Лише Богу відомо, яка мета його наукових досліджень. Але ось ми й приїхали, тепер уже ви самі можете зробити висновки про нього.

Поки він говорив це, ми повернули у вузький прохід між будинків і увійшли в маленькі двері, що вели у флігель великої лікарні. Про такі місця я мав непогане уявлення, тому не було потреби показувати мені дорогу, коли ми піднялися сходами й пішли довгим коридором уздовж побілених стін і сірувато-коричневих дверей по обидва боки. Майже в кінці цього коридору відгалужувався ще один, низький і склепінчастий, який і вів до хімічної лабораторії.

Це було приміщення з дуже високою стелею і силою-силенною бутлів, що стояли то правильними рядами, то в безладді. У різних місцях причаїлися широкі низькі столи, всуціль заставлені ретортами, пробірками й маленькими бунзеновськими пальниками з голубими тріпотливими язичками полум'я. В лабораторії сидів лише один студент, який влаштувався за найдальшим столом і весь поринув у роботу. Зачувши звук наших кроків, він озирнувся і схопився на ноги.