Слава ЗСУ!

— Знайшов! Знайшов! — радісно вигукнув він, кидаючись до нас із пробіркою в руках. — Я знайшов реактив, який осаджується тільки гемоглобіном і нічим більше. — Його обличчя, мабуть, не сяяло б таким захватом, якби він навіть знайшов золоту жилу.

— Доктор Вотсон, містер Шерлок Холмс,— відрекомендував нас один одному Стемфорд.

— Здрастуйте! — привітно мовив Шерлок Холмс, потискуючи мені руку з такою силою, якої я від нього аж ніяк не чекав. — Бачу, ви побували в Афганістані.

— Яким чином ви про це здогадалися? — здивувався я.

— Не має значення,— відповів він, стримано посміюючись. — Зараз ідеться про гемоглобін. Ви, безперечно, розумієте всю важливість цього мого відкриття?

— З погляду хімії воно, звичайно, цікаве,— відповів я , — але практичного значення...

— Та ні, голубе, для судової медицини це найкорисніше з відкриттів за багато останніх років. Хіба ви не розумієте, що воно дає нам безпомилкову можливість розпізнавати криваві плями? Ось підійдіть-но сюди! — Він нетерпляче схопив мене за рукав і потяг до столу, за яким допіру працював. — Візьмімо трохи свіжої крові,— сказав він, заганяючи собі в палець довгу голку й підбираючи хімічною піпеткою крапельку крові. — Тепер цю мізерну кількість крові я додам до літра води. Ви бачите, що одержана суміш на вигляд така сама, як чиста вода. Співвідношення кількості крові до кількості води не більше, як один до мільйона. Проте я не маю сумніву, що ми зможемо одержати характерну реакцію. — Кажучи це, він вкинув у колбу трохи якихось білих кристаликів і додав кілька крапель прозорої рідини. Вміст колби вмить забарвився в колір збляклого червоного дерева, а на дно почала осідати коричнювата каламуть.

— Ха, ха! — вигукнув Холмс, радісно плескаючи в долоні, як дитина, якій дали нову іграшку. — Що ви про це думаєте?

— Здається, це дуже чутливий реактив,— зауважив я.

— Чудовий! Чудовий! Старий спосіб з гваяколом дуже незграбний і ненадійний. Так само й пошуки кров'яних тілець з допомогою мікроскопа. Останні взагалі нічого не варті, якщо плямам кілька годин. Ну, а цей реактив діє однаково добре незалежно від того, давня кров чи свіжа. Якби його було знайдено раніше, то сотні людей, які нині розгулюють на волі, вже давно б дістали покарання за свої злочини.

— Та що ви! — пробурмотів я.

— Кримінальні справи постійно упираються в цю проблему. Людину починають підозрювати в злочині через кілька місяців по тому, як його було скоєно. Переглядають її білизну або одяг і виявляють на них плями коричнюватого кольору. Що це за плями — кров, бруд, іржа, фруктовий сік? Ось питання, над яким сушать голови експерти, а чому? Тому що немає надійного реактиву. А тепер ми маємо реактив Шерлока Холмса, і ніяких труднощів надалі не існуватиме.

Його очі буквально сяяли, він приклав руку до серця й уклонився, неначе відповідаючи на оплески уявного натовпу.

— Вас треба привітати,— мовив я, неабияк здивований його ентузіазмом.

— Минулого року у Франкфурті слухалася судова справа фон-Бішофа. Його обов'язково повісили б, якби тоді існував цей реактив. Були ще справи Мезона з Бредфорда, сумнозвісного Мюллера, Лефевра з Монпен'є, Семсона з Нью-Орлеана. Я міг би назвати ще дюжину кримінальних справ, у яких мій реактив відіграв би вирішальну роль.

— Та ви просто ходячий довідник злочинів,— засміявся Стемфорд. — Ви могли б заснувати газету з відповідною інформацією. Назвіть її «Поліцейські новини минулого».

— А що, читати її було б дуже цікаво,— відгукнувся Шерлок Холмс, заклеюючи пластирем маленьку ранку на пальці. — Доводиться бути обережним,— додав він, з посмішкою повернувшись до мене,— бо я чимало морочуся з різними отрутами.

Він простягнув руку, і я побачив, що вона вся поцяткована такими ж шматочками пластиру і вкрита плямами від міцних кислот.

М и прийшли у справі,— оголосив Стемфорд, умощуючись на високий триногий табурет і підштовхуючи до мене ногою інший. — Ось мій друг шукає собі ж и т л о , а оскільки ви скаржилися, що не можете знайти собі компаньйона, щоб увійти з ним у половинний пай, я подумав, що треба вас звести. Ідея розділити зі мною дах Шерлоку Холмсу явно сподобалась.

— Я накинув оком на одну квартиру на Бейкер-стріт,— сказав він,— яка влаштує нас у всіх відношеннях. Сподіваюсь, ви не проти запаху міцного тютюну?

— Я сам завжди курю «корабельний»,— відповів я.

— Ну й дуже добре. Я звичайно тримаю вдома деякі хімічні препарати й час від часу ставлю досліди. Це вас не дратуватиме?

— Аж ніяк.

— Ану дайте мені подумати, які ж у мене інші недоліки. Так, іноді на мене находить нудьга зелена, і я цілими днями не розкриваю рота. Не треба думати, ніби я в цей час на вас сердитий. Просто не звертайте на мене уваги, і я скоро прийду в норму. Ну, а вам у чому тепер треба покаятись? Поки двоє хлопців не оселилися разом, їм було б непогано дізнатись про найгірше в одному й другому.