Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Етюд у ясно-червоних кольорах

Шерлок Холмс не встиг ще нічого відповісти, а в мені все похололо від передчуття, що насувається щось жахливе.

— Слово Rache, написане кров'ю,— сказав Холмс.

— Саме так,— підтвердив Лестрейд сповненим побожного страху голосом, і всі ми на якийсь час замовкли.

У діях невідомого вбивці було щось настільки методичне й незбагненне, що від цього злочини його набували ще більшої страхітливості. Мої нерви, які виявились досить міцними на полі битви, затремтіли на саму думку про ці жахіття.

— Вбивцю бачили,— вів далі Лестрейд. — Хлопчина, який розносить молоко, повертаючись у молочну, випадково проходив провулком, що починається від стайні за готелем. Він помітив, що драбина, яка звичайно там лежить, була приставлена до широко відчиненого вікна на другому поверсі. Проминувши цю драбину, він озирнувся й побачив, що нею спускається якийсь чоловік. І спускається так спокійно, не ховаючись, аж хлопець подумав, що то в готелі працюють столяр або тесля. Особливої уваги на незнайомого хлопець не звернув, хоч у нього промайнула думка, що на роботу так рано не виходять. У нього склалося враження, що той чоловік був високий на зріст, з червонястим обличчям ї в довгому коричнюватому пальті. Після вбивства він, очевидно, ще трохи побув у кімнаті, бо ми виявили в мисці, де він помив руки, забруднену кров'ю воду, а також сліди крові на простирадлах, об які він навмисне витер свій ніж.

Я глянув на Холмса — прикмети вбивці точно збігалися з тими, про які він казав. Але на його обличчі не було й сліду радості чи задоволення.

— А ви не знайшли в кімнаті нічого такого, що могло б дати ключ до розгадки, хто ж убивця? — спитав він.

— Нічого. В кишені у Стенджерсона був гаманець Дреббера, але в цьому немає чогось незвичайного, бо мати справу з грошима входило в обов'язки секретаря. В гаманці лежало вісімдесят з гаком фунтів, але нічого не взято. Хоч би які були мотиви цього дивного злочину, але це аж ніяк не пограбування. В кишенях убитого не знайдено ні документів, ні ділових паперів за винятком телеграми з Клівленда, надісланої з місяць тому, текст її: «Дж. X. в Європі». Прізвища відправника не зазначено.

— І більше нічого? — спитав Холмс.

— Нічого істотного. На ліжку валявся роман — Стенджерсон читав його, щоб швидше заснути,— на стільці поряд — люлька. На столі стояла склянка з водою, на підвіконні — аптечна коробочка з-під якоїсь мазі з двома пігулками.

З радісним вигуком Шерлок Холмс схопився зі свого стільця.

— Остання ланка! — переможно мовив він. — Справу закінчено!

Обидва детективи здивовано витріщилися на нього.

— Тепер у мене в руках,— упевнено заявив мій товариш,— усі нитки, що сплелися в такий заплутаний клубок. Правда, ще бракує деяких деталей, але всі основні факти, від часу, коли Дреббер розлучився із Стенджерсоном на вокзалі, і до того, коли тіло останнього було знайдено, для мене такі незаперечні, наче все відбувалося в мене на очах. І я охоче доведу вам це. Чи не могли б ви забрати звідти ті пігулки?

— Ось вони,— відказав Лестрейд, виймаючи з кишені маленьку білу коробочку. — Я взяв їх, гаманець і телеграму, щоб віддати на схорону в поліцейське відділення. А пігулки я прихопив цілком випадково, і вважаю за необхідне сказати вам, що не надаю їм ніякого значення.

— Дайте їх сюди,— попросив Холмс. — А тепер, докторе,— обернувся він до мене,— як на вашу думку, це звичайні пігулки?

Ні, сказати, що вони звичайні, я не міг. Вони були перлисто-сірого кольору, маленькі, круглі й майже прозорі, якщо дивитися на них проти світла.

— Судячи з їхньої легкості й прозорості, треба зробити висновок, що вони розчиняються у воді,— мовив я.

— Абсолютно так,— відгукнувся Холмс. — Чи не могли б ви спуститися вниз і принести сюди отого бідолашного тер'єра, який так довго й тяжко хворіє, що наша хазяйка ще вчора просила вас позбавити його зайвих страждань?

Я спустився вниз і приніс собаку. Важке дихання й змерхлі очі говорили про його близький кінець. Справді, біла як сніг морда свідчила, що собака вже набагато перевершив звичайний термін свого земного існування. Я опустив його на подушку, покладену на килимок.

— Зараз я розріжу одну з пігулок на дві половинки,— вийнявши складаний ніж, Холмс зробив так, як сказав. — Одну половинку ми покладемо назад у коробочку — в майбутньому вона нам ще буде потрібна. Другу я кладу в келих, де є чайна ложка води. І ви бачите, що наш друг доктор не помилився і половинка пігулки легко розчиняється.

— Можливо, це й цікаво,— сказав Лестрейд ображеним тоном людини, яка підозрює, що з неї кепкують,— проте я не розумію, яке відношення мають пігулки до смерті містера Джозефа Стенджерсона.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!