Слава ЗСУ!

— Терпіння, мій друже, терпіння! Скоро ви переконаєтесь, що мають, та й неабияке. А тепер я додам трохи молока, щоб зробити суміш приємнішою на смак і щоб собака охоче її спожив, коли ми дамо йому це пійло.

Сказавши так, він вилив те, що було в келисі, в блюдце і підсунув його тер'єру, який швидко вихлебтав усе до краплі. Серйозність Холмса передалася й нам, ми сиділи мовчки, напружено спостерігаючи за твариною й чекаючи чогось неймовірного. Проте нічого не трапилося. Тер'єр як і перше лежав на подушці й важко дихав, але від половинки пілюлі йому не стало ні краще, ні гірше.

Холмс витягнув годинника, і в міру того, як минала хвилина по хвилині, але ніяких змін з собакою не відбувалось, на його обличчі дедалі виразніше проступали досада й незадоволення. Він кусав губи, тарабанив пальцями по столу і взагалі виявляв усі ознаки гострого нетерпіння. Хвилювання Холмса було таке велике, що мені стало щиро його шкода, а обидва детективи іронічно посміхалися, нітрохи не засмучені тим, що його спіткала невдача.

— Ні, це не збіг випадковостей! — вигукнув він нарешті, схопившись із стільця й люто міряючи кімнату кроками. — Неможливо, щоб це був простий збіг випадковостей! Ті самі пігулки, що спричинились, як я підозрював, до смерті Дреббера, знайдено після смерті Стенджерсона. А зараз вони не діють. Що це може означати? Неможливо, щоб увесь хід моїх міркувань виявився хибним. Так, неможливо! Але цей нещасний пес аж ніяк не почуває себе гірше. А, зрозуміло!

Тепер зрозуміло!

Буквально скрикнувши від радості, Холмс кинувся до коробочки, розрізав навпіл другу пігулку, розчинив половинку, додав молока і дав тер'єру. Ледве бідолашний пес устиг умочити в рідину язик, як по всьому його тілу пробігла конвульсія і він непорушно завмер на своєму місці, наче вражений блискавкою.

Шерлок Холмс глибоко зітхнув і витер з чола піт.

— Слід більше вірити самому собі,— сказав він. — Мені давно час знати, що коли який-небудь факт починає входити в протиріччя з довгим ланцюгом логічних умовиводів, то він завжди може бути витлумачений інакше. З двох пігулок, що лежали в коробочці, одна — це смертельна отрута, а друга абсолютно нешкідлива. Мені слід було б здогадатися про це ще до того, як я побачив коробочку.

Останнє твердження здалося мені настільки дивовижним, що у мене виник сумнів, чи при своєму він розумі. Проте переді мною лежав мертвий пес — переконливе підтвердження правильності Холмсових припущень. Я відчув, що туман у моїй голові поступово розвіюється, і я починаю непевно, невиразно розрізняти правду.

— Все це здається вам дивним,— вів далі Холмс,— тому що на самісінькому початку розслідування ви не звернули уваги на одну важливу обставину, що й була справжнім ключем до розгадки таємниці, який сам просився вам до рук. Мені пощастило вхопитися за нього, і все, що потім відбувалося, тільки підтверджувало мої здогади і, власне кажучи, було їхнім логічним продовженням. Внаслідок цього ті речі, які збивали вас із пантелику й робили для вас справу дедалі складнішою, мені в свою чергу багато що пояснювали й підтверджували правильність моїх висновків. Сплутувати дивне з таємничим — помилка. Найзвичайнісінький злочин часто буває й найнезбагненнішим, бо він позбавлений якихось нових або особливих рис, що могли б бути підставою для побудови належних умовиводів. Розплу тати це вбивство було б безмежно важче, якби тіло жертви просто знайшли на дорозі без усяких там Rache й сенсаційного супроводу, що зробило його свого роду незвичайним.

Усі помічені нами дивні деталі зовсім не ускладнили справу, навпаки, вони набагато полегшили її.

Містер Грегсон, який слухав цю промову з явним нетерпінням, нарешті не стримався.

— Слухайте, містере Шерлоку Холмсе,— почав він,— ми всі готові визнати, що ви розумний чоловік і що у вас є свої власні методи роботи. Проте зараз нам потрібна не гола теорія й не проповіді. Треба зловити вбивцю. У мене були свої міркування, але, здається, я помилився. Молодий Шарпантьє ніяк не причетний до цього другого вбивства. Лестрейд бігав за своїм убивцею, Стенджерсоном, і також, з усього видно, дав маху. Ви ж сиплете натяками й удаєте, ніби вам відомо більше, ніж нам, але настав час, коли ми маємо право спитати вас руба, що саме ви знаєте про вбивство. Ви можете назвати ім'я людини, яка вчинила його?

— У мене таке відчуття, що Грегсон має рацію, сер,— докинув Лестрейд. — Ми обидва намагалися щось зробити й обидва зазнали невдачі. Відколи я в цій кімнаті, ви не один раз казали, що у вас є всі потрібні вам докази. Ви, очевидно, не будете приховувати їх далі?

— Зволікання з арештом убивці,— зауважив я,— може