Слава ЗСУ!

дати йому час скоїти новий злочин.

Притиснутий нами, Холмс помітно завагався. Але й далі походжав кімнатою, похиливши голову на груди й нахмуривши брови,— так він робив завжди, коли щось напружено обмірковував.

— Убивств більше не буде,— сказав він, різко зупиняючись і дивлячись нам в очі. — Тепер це хай вас не хвилює. Ви спитали мене, чи знаю я ім'я вбивці. Так, знаю. Та знати ім'я вбивці — дрібниця порівняно з можливістю схопити його. Сподіваюсь, я ось-ось це зроблю. Я покладаю великі надії, що тут мені стане в пригоді проведена мною підготовка, але діяти треба тонко, бо ми маємо справу з хитрим і відчайдушним супротивником, який користується,— я в цьому вже мав нагоду переконатися,— підтримкою не менш розумного спільника. І поки вбивця не знає, що хтось здобув докази його злочину, доти існує можливість схопити його, але якщо в нього виникне бодай найменша підозра, він змінить ім'я й миттю загубиться серед чотирьох мільйонів жителів цього величезного міста. Нітрохи не бажаючи образити ваші почуття, я мушу сказати, що цей чоловік не по зубах розшукній поліції, через що я й не прошу вашої допомоги. Якщо я зазнаю невдачі, то всі докори за цю похибку впадуть на мене, і я готовий до цього. А поки що я охоче обіцяю вам розповісти геть усе, але тільки тоді, коли це не наражатиме на небезпеку мої дії.

Грегсон і Лестрейд були явно незадоволені ні цією обіцянкою, ні зневажливим відгуком про розшукну поліцію. Перший аж почервонів по саме своє світло-жовте волосся, а очі-намистинки другого спалахнули цікавістю й обуренням. Проте ніхто з них не встиг вимовити й слова — у двері постукали й на порозі своєю власною нікчемною й малоприємною персоною з'явився представник вуличної босоти юний Віггінс.

— Сер,— сказав він, смикаючи себе за чуб,— кеб чекає на вулиці.

— Молодець,— лагідно похвалив Холмс. — Чому ви не користуєтесь цією моделлю в Скотленд-Ярді? — вів він далі, виймаючи з шухляди пару сталевих наручників. — Дивіться, як чудово спрацьовує пружина. Замикаються миттєво.

— Стара модель теж непогана,— відказав Лестрейд,— треба тільки знайти вбивцю, щоб надіти на нього наручники.

— Дуже добре, дуже добре,— посміхнувся Холмс. — Нехай кебмен візьме мої речі. Гукни його сюди, Віггінсе.

Почувши, що мій товариш висловлюється так, наче зібрався вирушити в подорож, я здивувався, бо раніше він нічого про це не казав. У кімнаті була невелика валіза, Холмс узяв її й заходився затягувати ремінці. Він саме морочився з ними, коли до кімнати ввійшов кебмен.

— Допоможіть мені застібнути цю пряжку,— попросив

Холмс, стоячи навколішках і не повертаючи голови.

Кебмен з незадоволеним, навіть зухвалим виглядом ступив уперед і простягнув до пряжки руки. В цю мить щось різко клацнуло, дзвякнув метал, і Шерлок Холмс рвучко звівся на ноги.

— Джентльмени,— вигукнув він, і очі його зблиснули,—дозвольте представити вам містера Джефферсона Хоупа, вбивцю Еноха Дреббера і Джозефа Стенджерсона!

Все відбулося в одну мить — так швидко, що я не встиг зрозуміти, в чому справа. Але й досі в моїй пам'яті живе ця хвилина — переможна посмішка Холмса, його дзвінкий голос і приголомшений, дикий вираз обличчя кебмена, коли той люто витріщився на блискучі наручники, які немов чудом з'явилися на його зап'ястках. На секунду чи дві всі ми немов закам'яніли. Потім бранець з лютим ревінням випручався з Холмсових рук і кинувся у вікно. Він розбив шибку і висадив раму, але вистрибнути не встиг, тому що Грегсон, Лестрейд і Холмс кинулися на нього, немов зграя шотландських хортів. Його відтягли назад у кімнату, де розпочалась жахлива бійка. Злочинець був такий могутній і так оскаженів, що знову й знову відкидав нас чотирьох від себе. Здавалося, у нього сила людини, яка б'ється в епілептичних корчах. Обличчя й руки в нього були страшенно порізані склом, але, незважаючи на втрату крові, опір його не слабшав. І тільки коли Лестрейд зумів ухопитися за шийну хустку злочинця і мало не задушив його, він зрозумів, що чинити опір марна річ, таж навіть після цього ми не відчули себе в безпеці, поки не зв'язали йому руки й ноги. Покінчивши з цим, ми підвелися з підлоги, насилу переводячи подих.

— У нас є його кеб,— сказав Шерлок Холмс. — На ньому ми й відвеземо його в Скотленд-Ярд. Ну що ж, джентльмени,— вів він далі, приємно посміхаючись, ми підійшли вже до краю нашої маленької таємниці. Прошу вас, тепер питайте мене про все, що хочете, і не треба побоюватись,

що я відмовлюсь відповідати.

ЧАСТИНА ДРУГА

Країна святих

Розділ 1

У ВЕЛИКІЙ СОЛОНЧАКОВІЙ ПУСТЕЛІ

У центральній частині великого північноамериканського материка лежить безводна й страхітлива пустеля, яка протягом багатьох років стояла перешкодою на шляху цивілізації. Від Сьєрра-Невади до Небраски і від річки Йєллоустон на півночі й до Колорадо на півдні простеляється країна самотності й тиші. Але природа не завжди одноманітна в цій похмурій місцевості. Там є й високі гори, вкриті шапками снігу, і темні сумовиті долини. Є й швидкоплинні річки, що мчать скелястими каньйонами, і безмежні рівнини, взимку білі від снігу, а влітку сірі від солончакового пилу. Та на всьому лежить печать неродючості, непривітності й убозтва.