Слава ЗСУ!

— Ви, мабуть, нас не знаєте,— сказав він. — Це син старійшини Дреббера, а я Джозеф Стенджерсон, який подорожував з вами пустелею, коли Всевишній простягнув свою долоню й спрямував вас у лоно істинної віри.

— Як спрямує всі народи, коли настане для цього час,— прогугнявив інший. — Бог правду бачить, коли настане час, він її скаже.

Джон Фер'є холодно вклонився. Він здогадався, хто ці відвідувачі.

— Ми прийшли,— вів далі Стенджерсон,— за порадою наших батьків настійливо просити руки вашої дочки для того з нас, хто більше сподобається вам і їй. Але оскільки в мене всього чотири дружини, а в брата Дреббера — сім, мені здається, що я маю перевагу.

— Ні, ні, брате Стенджерсоне,— вигукнув другий,— справа зовсім не в тому, скільки в кого жінок, а в тому, хто скільки зможе утримати. Мій батько передав мені свої млини, отже, з нас двох я багатший!

— Але в мене кращі перспективи,— лагідно зауважив другий. — Бо коли Господь Бог покличе до себе мого батька, я одержу його чимбарню й шкіряну фабрику. До того ж я старший від тебе й посідаю вище церковне становище.

— Нехай дівчина вибирає сама,— відказав Дреббер, самовдоволено посміхаючись до свого власного відображення в дзеркалі. — Дамо дівчині можливість вирішити це самостійно.

Під час цього діалогу Джон Фер'є стояв біля дверей, кипів від обурення і насилу стримувався, щоб не пустити свій батіг гуляти по спинах обох відвідувачів.

— Слухайте сюди,— сказав він нарешті, ступнувши вперед,— коли моя дочка вас покличе, тоді й прийдете, а доти я не бажаю бачити ваші пики.

Обидва молодих мормони здивовано витріщилися на нього. В їхніх очах суперечка за руку дівчини була найвищою честю як для неї, так і для її батька.

— З цієї кімнати два виходи,— крикнув Фер'є,— у двері й у вікно! Яким ви хочете скористатися?

Його засмагле обличчя було таке люте, він так загрозливо стиснув кулаки, що гості схопились на ноги й квапливо подалися геть. Старий фермер пройшов за ними до дверей.

— Коли домовитесь, хто з вас жених, дайте мені знати,— насмішкувато мовив він.

— Ти ще дістанеш своє! — крикнув Стенджерсон, побілівши від люті. — Ти не послухався Пророка і Ради Чотирьох! Ти шкодуватимеш про це до кінця своїх днів!

— Тяжко впаде на тебе рука Господня! — гукнув молодий Дреббер. — Він прийде й знищить тебе!

— Тоді я теж буду знищувати! — оскаженів Фер'є і кинувся був нагору по рушницю, але Люсі зупинила його, Схопивши за руку. І не встиг він випручатись, як цокіт копит повідомив його, що гостей уже не наздогнати.

— Підлі святенники! — вигукнув він, витираючи з лоба піт. — Та краще мені побачити тебе в могилі, моя люба, ніж дружиною когось із цих негідників!

— Я теж вибрала б смерть,— рішуче мовила дівчина. — Але ж ось-ось має приїхати Джефферсон.

— Так, чекати вже недовго. І що швидше він тут буде, то краще, бо ми не знаємо, що вони робитимуть далі.

І справді, відважному старому фермеру і його названій дочці тепер негайно потрібна була людина, яка могла б дати їм добру пораду й допомогти. В усій історії їхнього поселення досі ще не траплялося випадків такої непокори старійшинам. Якщо суворо карались менші провини, то яка доля могла чекати запеклого й затятого бунтаря? Фер'є розумів, що ні багатство, ні становище йому не зарадять. Люди, не менш відомі і не менш заможні, ніж він, таємно зникали, а їхнє майно переходило у власність церкви. Фер'є був хороброю людиною, але і його брав дрож, коли він думав про страшне покарання, що нависло над ним. Будь-яку явну небезпеку він зустрів би, й на мить не втративши самовладання, але невідомість позбавляла його спокою. Він намагався приховувати свій страх від дочки й удавав, ніби те, що трапилося, самі дрібниці, але любов до батька зробила її очі зіркими, і вона безпомилково бачила, що йому не по собі.

Фер'є чекав, що Янг якимсь чином висловить свою незгоду з його поведінкою, і не помилився, хоч відбулося це в зовсім несподіваній формі. Другого дня, прокинувшись уранці, він побачив, на своє превелике здивування, маленький клаптик паперу, пришпилений до ковдри біля його грудей. На ньому чіткими друкованими літерами було написано:

«Для виправлення тобі лишилося двадцять дев'ять днів, а тоді...»

Крапки були страшніші за будь-яку погрозу. Фер'є був страшенно спантеличений тим, як це застереження могло потрапити в його кімнату, бо слуги спали в окремому флігелі, а всі двері й вікна було надійно замкнено й зачинено. Він зіжмакав папірець і нічого не сказав про нього дочці, але цей випадок сповнив його серце страхом. Через двадцять дев'ять днів кінчався місяць, визначений Янгом. Яка ж сила, яка мужність можуть зарадити в боротьбі з таким могутнім і таємничим ворогом? Рука, яка пришпилювала записку, могла б завдати йому удару в серце, і він ніколи не дізнався б, хто його вбив.