Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Етюд у ясно-червоних кольорах

Наступного ранку він був приголомшений ще більше. Вони сиділи й снідали, коли Люсі, здивовано зойкнувши, показала вгору. Там, посеред стелі, було виведено, очевидно кінцем обгорілої палиці, число 28. Люсі нічого не зрозуміла, а Фер'є від пояснень утримався. Ніч він просидів з рушницею в руках, вартуючи й пильнуючи. Він нічого не почув і не побачив, а проте вранці знадвору на дверях з'явилося намальоване фарбою нове число — 27.

Так спливав день за днем, і кожного ранку Фер'є незмінно пересвідчувався, що його невидимі вороги ведуть точний їм лік, позначаючи де-небудь на помітному місці скільки часу в нього ще залишилося до кінця наданої йому місячної відстрочки. Фатальні числа з'являлися то на стінах, то на підлозі, то на аркушах паперу, приклеєних до садової хвіртки або до огорожі. Незважаючи на всю пильність, Джон Фер'є ніяк не міг виявити, яким чином з'являються ці щоденні попередження. Коли він бачив їх, його поймав майже забобонний жах. Він схуд, утратив спокій, в очах у нього, як у зацькованого звіра, оселилася тривога. Тепер його підтримувала одна-єдина надія — надія на те, що з Невади приїде молодий мисливець.

Число двадцять скоротилося до п'ятнадцяти, п'ятнадцять — до десяти, а від Джефферсона Хоупа не було ніяких вістей. Дні танули один за одним, але він не з'являвся. Щоразу, зачувши стукіт кінських копит або крик візника, який поганяв коней, старий фермер поспішав до воріт, гадаючи, що нарешті надійшла допомога. Кінець кінцем, побачивши, як цифра п'ять поступилася місцем четвірці, а четвірка — трійці, Фер'є зовсім занепав духом і втратив надію на порятунок. Він розумів, що без допомоги, та ще погано знаючи гори, які оточували поселення, він безсилий. Дороги, по яких їздили найчастіше, суворо охоронялися, за ними пильно стежили, і ніхто не міг з'явитися на них без перепустки, виданої Радою Чотирьох. І хоч у який бік Фер'є не повернув би, він не міг уникнути удару, що загрожував йому. Проте старий ні разу не похитнувся в своєму рішенні скоріше вмерти, ніж дати згоду на те, що він вважав безчестям для дочки.

Одного разу ввечері він сидів один і розмірковував над своїм нещастям, марно шукаючи з нього вихід. Адже вранці на стіні його будинку з'явилася цифра 2, завтра — останній день виділеного йому терміну. І що має трапитись потім? Уява невиразно малювала йому безліч усіляких жахів. А дочка — що станеться з нею після того, як його не стане? Невже з цієї невидимої сітки, якою їх оточено зусібіч, немає виходу? Фер'є впав головою на стіл і заплакав на думку про свою безпорадність.

Але що це? В нічній тиші почулося ледь чутне шкрябання — тихе, але виразне. Воно долинало від вхідних дверей. Фер'є прокрався в передпокій і напружено прислухався. На кілька секунд шкрябання припинилося, потім тихий, вкрадливий звук повторився. Очевидно, хтось дуже обережно постукував пальцем по одній з дверних фільонок. Чи не нічний це вбивця прийшов виконати смертний вирок таємного трибуналу? Чи це якийсь виконавець ставить зараз позначку про те, що наблизився останній день відстрочки? Джон Фер'є вирішив, що миттєва смерть буде кращою, ніж невизначеність, від якої шарпалися нерви й хололо серце. Кинувшись уперед, він відсунув засувку і рвучко розчинив двері.

Надворі все було тихо й спокійно. Стояла ясна ніч, в небі яскраво мерехтіли зірки. Фермер оббіг поглядом маленький обгороджений парканчиком садок між ворітьми й будинком, але ні там, ні на дорозі нікого не було видно. З полегкістю зітхнувши, Фер'є подивився праворуч і ліворуч, потім випадково кинув поглядом просто собі під ноги і на своє здивування побачив чоловіка, що лежав ницьма на землі.

Нерви у Фер'є не витримали, він знесилено сперся спиною на стіну і схопився за горло, тамуючи мимовільне бажання закричати. Першою його думкою було те, що перед ним поранений або вмираючий, але поки він дивився, людина раптом заворушилася і нечутно, мов змія, швидко вповзла в передпокій. Опинившись у будинку, вона скочила на ноги, зачинила двері, а коли обернулася, здивований фермер побачив перед собою енергійне обличчя й рішучі очі Джефферсона Хоупа.

— Господи! — задихаючись, мовив Джон Фер'є. — Як ти мене налякав! А чому ти не ввійшов, а вповз?

— Дайте мені чогось із'їсти,— прохрипів хлопець. — Дві доби й ріски в роті не мав, бо ніколи було. — Він накинувся на м'ясо й хліб, що залишилися на столі від хазяйської вечері. — Люсі тримається добре? — спитав юнак, вгамувавши голод.

— Добре. Вона не знає, в якій ми небезпеці,— відповів Фер'є.

— Це теж добре. За будинком стежать з усіх боків. Ось чому я повз. І хоч які вони в біса кмітливі, але не такі, щоб упіймати мисливця з Уошоу.

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!