Слава ЗСУ!

Кілька місяців Джефферсон Хоуп просидів у горах, ведучи дивне, дикунське життя і плекаючи в серці люте й всепоглинаюче бажання помститись. У місті ходили чутки про таємничу істоту, яка никає околицями і живе у відлюдних гірських ущелинах. Одного разу у вікно до Стенджерсона влетіла куля й розплющилась об стіну за фут від нього. Другого разу, коли Дреббер проходив попід скелею, униз на нього скотився чималий валун, і він врятувався від жахливої смерті лише тому, що кинувся ницьма на землю. Обидва молоді мормони не довго шукали причину замахів на їхнє життя і кілька разів влаштовували набіги в гори, сподіваючись схопити або вбити свого ворога, але марно. Тоді вони з перестороги взяли собі за правило ніколи не виходити з дому без супроводу або ввечері, а біля будинків поставили охорону. Проте поступово вони перестали дуже суворо дотримуватися встановленого ними порядку, бо про їхнього ворога не було більше ні слуху ні духу, і вони почали думати, що час остудив його бажання помститись.

Та все було зовсім не так, навіть навпаки. Мисливець відзначався твердою, непоступливою вдачею, а думка про помсту настільки оволоділа всім його єством, що в його душі не залишилося місця для інших почуттів. Проте, крім усього іншого, він був людиною практичною. Незабаром він зрозумів, що навіть його залізне здоров'я не здатне витримати незліченних випробувань, яких воно зазнавало. Постійне життя просто неба і відсутність здорової їжі неймовірно виснажували його. А якщо він здохне в горах, мов собака, що ж станеться тоді з помстою? Його, безперечно, спостигне саме така смерть, якщо він і далі вестиме подібне життя. Він розумів, що це означало б зіграти за правилами, встановленими його ворогами, і тому хоч і неохоче, але повернувся в Неваду до своїх копалень, щоб відновити здоров'я й призбирати грошей, після чого, підготувавшись у такий спосіб, знову почати добуватися поставленої мети.

Джефферсон Хоуп мав намір пробути в Неваді не більше року, але збіг непередбачених обставин затримав його на копальнях аж на цілих п'ять років. Проте пам'ять про заподіяне йому зло і його пристрасне бажання помститись на той час були такі ж гострі, як і тієї незабутньої ночі, коли він стояв біля могили Джона Фер'є. Змінивши зовнішній вигляд, він під чужим ім'ям повернувся в Солт-Лейк-Сіті, байдужий до того, що станеться з ним, коли він здійснить те, що, на його переконання, було справедливістю. В місті на нього чекали погані новини. Кілька місяців тому серед обраного народу виник розбрат, молодші члени церкви збунтувалися проти влади старійшин, внаслідок чого певна частина незадоволених відмовилась від цієї віри й покинула Юту. Серед них були Дреббер і Стенджерсон, які поділись невідомо де. Ходили чутки, ніби Дреббер зумів перетворити на гроші більшу частину своєї власності і поїхав з міста багатою людиною, в той час як його товариш Стенджерсон був порівняно менш заможний. Проте ніхто не знав, де вони перебувають.

Багато хто, не менш мстивий, наразившись на такі ускладнення, облишив би всяку думку про помсту, але тільки не Джефферсон Хоуп, який не вагався й хвилини. Грошей у нього було небагато, але він підробляв, хапаючись за будь-яку роботу, і їздив з міста в місто по всіх Сполучених Штатах, шукаючи своїх ворогів. Рік минав за роком, його чорне волосся почало братися сивиною, але він, неначе собака дойда в людській подобі, не припиняв пошуків, зосередивши всі свої помисли на одній-єдиній меті, досягненню якої присвятив своє життя. Нарешті його завзятість дістала винагороду. І винагородою став лише один миттєвий погляд на обличчя за віконною шибкою, але цей погляд сказав йому, що люди, яких він переслідує, оселилися в місті Клівленді в штаті Огайо. З готовим планом помсти він повернувся в своє жалюгідне житло. Проте трапилося так, що Дреббер, визирнувши у вікно, упізнав бродягу на вулиці й прочитав у його очах свій смертний вирок. У супроводі Стенджерсона, який зробився його особистим секретарем, він кинувся до мирового судді й заявив, що їхньому життю загрожує небезпека з боку давнього ревнивого суперника, який ненавидить їх. Того ж вечора Джеф-ферсона Хоупа було заарештовано, і він, не маючи змоги знайти кого-небудь, хто взяв би його на поруки, просидів у тюрмі кілька тижнів. А коли, нарешті, його звільнили, то все, що він зміг зробити,— це дізнатися, що Дреббер покинув свій будинок і разом із секретарем відбув до Європи.

Месника знову було збито зі сліду, і знову люта ненависть спонукала його продовжити погоню. Але для цього, потрібні були гроші, і якийсь час Хоуп змушений був працювати, заощаджуючи кожний долар для наступної подорожі. Нарешті, склавши їх достатньо, щоб не вмерти з голоду, він; вирушив до Європи, де їздив з міста в місто слідом за своїми ворогами, влаштовуючись для цього до кого-небудь слугою, але наздогнати втікачів йому ні разу не пощастило. Коли він дістався до Санкт-Петербурга, Дреббер і Стенджерсон уже поїхали в Париж, а коли він прибув туди, то довідався, що вони вже вирушили в Копенгаген. В столицю Данії він теж спізнився на кілька днів, бо вони виїхали в Лондон, де йому, нарешті, пощастило їх знайти. А про те, що саме там трапилось, краще за все буде дізнатися з власної розповіді старого мисливця, записаної свого часу доктором Вотсоном, якому ми уже й так багато чим зобов'язані.