Слава ЗСУ!

Розділ 6

ПРОДОВЖЕННЯ СПОГАДІВ ДЖОНА ВОТСОНА, ДОКТОРА МЕДИЦИНИ

Як ми швидко переконалися, шалений опір нашого бранця зовсім не свідчив про його велику до нас ненависть, бо, зрозумівши, що вже нічого не можна вдіяти, він привітно посміхнувся й висловив надію, що під час сутички нікому з нас не заподіяв лиха.

— Ви, мабуть, зараз повезете мене в поліцейське від ділення,— звернувся він до Шерлока Холмса. — Мій кеб стоїть унизу під дверима. Якщо ви розв'яжете мені ноги, я спущуся сам. Я вже не такий легкий, як колись, і нести мене буде важко.

Грегсон з Лестрейдом перезирнулись, явно вважаючи таку пропозицію надто зухвалою, але Холмс зразу ж повірив нашому бранцеві й розв'язав рушник, яким ми зв'язали йому ноги. Той підвівся й пройшовся кімнатою, немовби пересвідчуючись, що вони знову вільні. Розглядаючи його, я, пам'ятаю, подумав, що мені рідко коли випадало бачити людину такої могутньої статури, не меншу повагу, ніж фізична сила, викликав рішучий і енергійний вираз його темного, засмаглого обличчя.

— Якщо місце начальника поліції ще не зайнято, то, на мою думку, кращого чоловіка, ніж ви, не знайти,— сказав він, з неприхованим захопленням дивлячись на мого товариша. — Те, як ви мене вистежили, просто неймовірна річ!

— Вам теж слід було б поїхати зі мною,— сказав Холмс обом детективам.

— Я можу бути за кучера,— мовив Лестрейд.

— Добре. Грегсон сяде зі мною в кеб. І ви теж, докторе. Вас зацікавила ця справа, то ви вже нас і тримайтеся.

Я з радістю погодився, і ми всі спустилися вниз. Наш бранець не робив спроб утекти, він спокійно сів у кеб, який

був його власним, ми полізли слідом за ним. Лестрейд сів на передок, хльоснув коня і дуже швидко довіз нас туди, куди нам було треба. Нас провели в маленьку кімнатку, де поліцейський інспектор записав прізвище заарештованого, а також прізвища осіб, у вбивстві яких він звинувачувався. Інспектор виявився блідолицим незворушно-байдужим чоловіком, свої обов'язки він виконував повільно й механічно.

— Заарештований стане перед судом протягом тижня,— заявив він,— а поки що, містере Джефферсоне Хоупе, чи не бажаєте ви що-небудь сказати? Повинен попередити вас, що я запишу ваші слова і вони можуть бути використані проти вас.

— У мене є багато чого сказати,— повільно мовив заарештований. — Я хочу розповісти цим джентльменам геть усе.

— Чи не краще почекати до суду? — спитав інспектор.

— До суду я взагалі можу не дожити,— відповів Джефферсон Хоуп. — Та не лякайтесь, я не маю наміру кінчати життя самогубством. Ви лікар? — спитав він, втупившись у мене жорстким поглядом своїх темних очей.

— Так, я лікар,— підтвердив я.

— Тоді прикладіть свою руку ось сюди,— посміхнувся він, показавши скутими наручниками руками собі на груди.

Я так і зробив і зразу ж відчув характерні й безладні поштовхи. Стінки його грудної клітки, здавалося, тремтіли й трусилися, наче благенька споруда, коли всередині неї працює яка-небудь потужна машина. В тиші, що запала в кімнаті, я почув гучні й одночасно приглушені звуки, що йшли з одного джерела.

— Та у вас аневризм аорти! — вигукнув я.

— Саме так воно й називається,— спокійно мовив він. — Минулого тижня я ходив до лікаря, і він сказав, що вона днями неодмінно розірветься. З кожним роком мені ставало дедалі гірше. І все через те, що в горах Солт-Лейк я надто довго жив просто неба й надголодь. Ну, а тепер, коли я зробив що хотів, мені байдуже, коли я покину цей світ, але хотілось би розповісти, як усе було. Я зовсім не бажаю, щоб мене мали за звичайнісінького горлоріза.

Інспектор і двоє детективів квапливо порадились, чи доцільно дозволяти йому розповідати далі.

— Як на вашу думку, докторе, чи загрожує йому без посередня небезпека? — спитав інспектор.

— Так, загрожує,— відповів я.

— В такому разі наш обов'язок, в інтересах правосуддя, взяти в нього показання,— заявив інспектор. — Ви можете, сер, починати вашу розповідь, але я знову попереджаю вас, що занотую її.

— З вашого дозволу я сяду,— сказав заарештований, сідаючи. — Від цього аневризму я швидко стомлююсь, а ота сутичка півгодини тому не поліпшила мого самопочуття. Я стою на краю могили і не схильний брехати. Кожне слово, яке я кажу, щира правда, а як ви з неї скористаєтеся, для мене не має значення.

З цими словами Джефферсон Хоуп відкинувся на спинку стільця й почав розповідати свою дивовижну історію. Говорив він у спокійній, методичній манері, неначе події, про які йшла мова, стосувалися досить буденних речей. За точність вміщеної нижче оповіді я можу цілком поручитися, бо мав доступ до записника Лестрейда, в якому слова заарештованого було зафіксовано так, як вони вимовлялися.