Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Етюд у ясно-червоних кольорах

— Для вас не має великого значення, чому я ненавидів цих людей,— заговорив Джефферсон Хоуп. — Досить тільки сказати, що вони винні в смерті двох людських істот — батька й дочки — і таким чином втратили право на своє власне життя. Відтоді, як вони вчинили той злочин, минуло чимало часу, і для мене було вже неможливо притягти їх до суду. Та я знав про те, що вони винні, і вирішив бути їм і суддею, і присяжними засідателями, і катом — усім в одній особі. На моєму місці ви вчинили б так само, якщо ви справжні мужчини.

Дівчина, про яку я згадав, двадцять років тому мала стати моєю дружиною. Але її силоміць віддали за цього Дреббера, і серце її було розбито. Я зняв з її мертвого пальчика обручку й заприсягся, що саме на неї дивитиметься Дреббер своїми вмираючими очима і що останні його думки повинні бути про злочин, за який його спостигла кара. Я завжди носив з собою цю обручку й переслідував Дреббера та його спільника аж на двох континентах, поки не наздогнав їх. Вони покладали надію на те, що заганяють мене на смерть, але не змогли. Якщо я вмру завтра, а це цілком можливо, то вмру свідомий того, що виконав своє призначення в світі і виконав добре. Вони загинули від моєї руки. Мені більше немає на що сподіватись або чогось бажати.

Вони були багатими, а я був бідним, отож ганятися за ними виявилось для мене нелегкою справою. Коли я дістався до Лондона, в моїх кишенях гув вітер, і я зрозумів, що треба заробляти на прожиття. Правити кіньми й їздити верхи для мене так само природно, як ходити пішки, отож я звернувся в контору власника кебів і незабаром дістав роботу. Я повинен був кожного тижня приносити хазяїну певну суму, а те, що заробляв понад неї, мав право залишати собі. Правда, таке траплялося нечасто, але я примудрявся зводити якось кінці з кінцями. Найважчою роботою для мене було знаходити дорогу, бо, як на мене, з усіх будь-коли придуманих лабіринтів Лондон найзаплутаніший. Та я мав при собі карту міста, а коли запам'ятав, де основні готелі й вокзали, справи пішли досить добре.

Я не зразу знайшов, де мешкають обидва мої джентльмени, але розпитував і розпитував, поки, нарешті, не вистежив їх. Вони зупинилися в мебльованих кімнатах в Кемберуеллі, по той бік Темзи. Ну, а коли я знайшов їх, то міг бути впевнений, що тепер вони в моїх руках. Я відпустив бороду, позбавивши їх можливості впізнати мене. Я переслідував їх по п'ятах, шукаючи слушної нагоди. Цього разу вони не повинні були втекти.

Проте, незважаючи на всі мої зусилля, вони мало не зробили цього. Хоч би куди вони вирушали, я ніколи не спускав їх з ока. Іноді я їхав слідом за ними на кебі, іноді йшов пішки, але на кебі було краще, бо тоді вони не могли відірватися від мене. Заробити тепер якийсь гріш я міг тільки рано-вранці або пізно ввечері, через що почав заборговувати хазяїну. Але поки Дреббер і Стенджерсон були в мене на очах, це мало мене турбувало.

Втім, вони виявилися дуже хитрими. Очевидно, їм спадало на думку, що за ними можуть стежити, бо вони ніколи не виходили поодинці або ввечері. Протягом двох тижнів я їздив слідом за ними і жодного разу не бачив їх один без одного. Дреббер через день був п'яний, але Стенджерсона ніколи не можна було застукати зненацька. Я стежив за ними вдень і вночі, але й тіні слушної нагоди і мені не випадало, та я не занепадав духом, бо щось підказувало мені: мій час майже настав. Я тільки боявся, що ота штука в грудях розірветься трохи зарано і я не встигну зробити своє.

Нарешті, їздячи одного вечора туди й назад по Торкі-Террас,— так називається вулиця, де вони наймали кімнати,— я побачив, як до їхніх дверей підкотив кеб. Невдовзі винесли багаж, за якийсь час вийшли Дреббер і Стенджерсон, сіли в кеб і поїхали. Я стьобнув коня й подався слідом, відчуваючи величезну тривогу, бо боявся, що вони збираються поміняти житло. На Юстонському вокзалі вони вийшли, я дав хлопчику потримати мого коня і пішов за ними на платформу. Вони спитали там, коли буде поїзд на Ліверпуль, і черговий відповів, що один допіру відійшов, а другий буде через кілька годин. У Стенджерсона це, очевидно, викликало незадоволення, а Дреббер, навпаки, явно зрадів. У вокзальній метушні я так близько присунувся до них, що чув кожне їхнє слово. Дреббер сказав, що у нього є невеличка особиста справа, і якщо Стенджерсон почекає його тут, він скоро повернеться. Стенджерсон на це не погодився, нагадавши Дребберу, що вони поклали весь час триматися разом. Той відповів, що справа делікатна і він повинен іти сам. Я недочув, що відповів Стенджерсон, але Дреббер вибухнув лайкою і нагадав йому, що він всього-на-всього найманий служник і не сміє вказувати йому, що треба робити. Стенджерсон, бачачи, що справа безнадійна, перестав сперечатись, а просто домовився з Дреббером, що в разі той спізниться на останній поїзд, він чекатиме його в готелі «Холлідей»; на це Дреббер відповів, що буде на платформі до одинадцятої, і пішов з вокзалу.

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!