Слава ЗСУ!

Шерлок Холмс уїдливо пирхнув.

— Лекок просто жалюгідний недотепа,— відказав він сердито,— і єдина позитивна риса, яка в нього є,— це енергія. Від цієї книжки мене буквально нудить. Аякже, треба встановити особу людини, яка вже сидить у тюрмі. Та я зробив би це за двадцять чотири години, А Лекок морочився

шість місяців чи щось близько цього. Цю книжку можна було б зробити для детективів підручником, щоб навчити їх, чого слід уникати.

Зухвалі висловлювання на адресу літературних героїв, якими я захоплювався, неабияк мене обурили. Я підійшов до вікна й зупинився, дивлячись на вуличну метушню. «Цей хлопець, очевидно, дуже розумний,— сказав я сам до себе,— але й дуже зарозумілий».

— У наші дні вже не буває ні справжніх злочинів, ні справжніх злочинців,— незадоволено вів далі Холмс. — Яка користь у нашій професії від того, що маєш на плечах голову? Я добре знаю, що в мене є все необхідне, щоб уславити своє ім'я. На світі не було й немає людини, яка присвятила б стільки наукових студій і природних здібностей розкриттю злочинів, скільки я. І які ж наслідки? Немає злочинів, що їх треба розкривати, коли не брати до уваги якого-небудь недолугого криміналу з такими очевидними мотивами, що навіть полісмени із Скотленд-Ярду бачать усе наскрізь.

Я все ще відчував роздратування від його самовдоволеної розмови. І вирішив за краще поміняти тему.

— Цікаво, що шукає отой чоловік? — спитав я, показуючи на просто вдягненого здорованя, який повільно йшов протилежною стороною вулиці й напружено вдивлявся в номери будинків. У руці він тримав великий голубий конверт і був, очевидно, посильним.

— Ви маєте на увазі того відставного флотського сержанта? — відгукнувся Шерлок Холмс.

«Ну й хвалько! — подумав я . — Знає ж, що я не можу перевірити його слова».

Не встигла ця думка промайнути у мене в голові, як чоловік, за яким ми спостерігали, побачив номер на наших дверях і швидко перебіг вулицю. Знизу долинув гучний стукіт, почувся басовитий голос, і хтось почав підніматися сходами. Містеру Шерлоку Холмсу,— сказав посильний, входячи до кімнати й простягаючи листа моєму другу.

Це була слушна нагода збити з Холмса пиху. Адже він і гадки не мав про таку можливість, коли навмання висловив свій здогад.

Скажіть, будь ласка, шановний,— якнайлагіднішим тоном спитав я,— хто ви за професією?

Швейцар, сер,— лунко відповів посильний. — Уніформу віддав полагодити.

— А ким були раніше? — не вгавав я, трохи зловтішно позираючи на свого компаньйона.

— Сержантом королівської легкої морської піхоти, сер. Відповіді не буде? Слухаюсь, сер.

Він цокнув закаблуками, віддав честь і вийшов.

Розділ З

ТАЄМНИЦЯ ЛОРІСТОН-ГАРДЕНС

Мушу зізнатися, що я був неабияк вражений цим новим доказом практичного застосування теорії мого компаньйона. Моя повага до його здатності аналізувати дивовижним чином збільшилась. Проте мене не полишала якась невиразна підозра, що все це навмисно влаштовано заздалегідь, щоб приголомшити мою уяву, хоч я ніяк не міг зрозуміти, яка йому буде користь від того, що він мене обдурить. І коли я знову глянув на нього, він уже закінчив читати листа, очі в нього перестали блищати й дивився він поперед себе якимось відсутнім поглядом, а це свідчило, що він поринув у свої думки.

— Як же це ви дійшли такого висновку? — спитав я.

— Якого висновку? — нетерпляче перепитав Холмс.

— Та того, що він відставний флотський сержант.

— У мене немає часу на дрібниці,— досить різко відказав він, але зразу ж посміхнувся й додав: — Пробачте за грубість. Ви перебили плин моїх думок, але, мабуть, це й на краще. Отже, ви справді не зуміли розпізнати, що той чоловік — флотський сержант?

— Ні, звичайно.

— Мені легше було зрозуміти це, ніж пояснити зараз, як воно в мене вийшло. Якби вас попросили довести, що два і два — чотири, вам було б важкувато зробити це, хоч ви абсолютно в цьому переконані. Навіть через вулицю я побачив великий синій якір, витатуйований на тильному боці його долоні. Отож запахло морем. Виправка у нього військова і він носить бакенбарди встановленого на флоті зразка. Маємо військового моряка. Тримається він з неабиякою самоповагою, навіть якоюсь мірою по-начальницькому. Ви повинні були б помітити, як він тримає голову й розмахує ціпком. З вигляду спокійний, поважний, середнього віку чоловік. А разом узяті всі ці факти переконали мене, що він був сержантом.

— Чудово! — вигукнув я.

— А, немає про що казати,— мовив Холмс, хоч з виразу його обличчя я зрозумів, що моє непідробне здивування й захоплення йому приємні. — Я тільки що запевняв, ніби злочинці вже перевелися. Здається, я помилився: ану, гляньте ось на це!