Слава ЗСУ!

Та обійдеться й без жезла:

Розсердились потворні звірі,

Махнули крилами зі зла,

З страшенних пащ огонь ригають,

Луска ж блискуча аж шумить...

І люди з жахом відбігають,

Усе навкруг спустіло вмить.

Плутон ЗІХОДИТЬ ІЗ КОЛІСНИЦІ.

Герол ьд

Ось він зійшов, велично як!

Подав своїм драконам знак —

І сповнилось його веління:

1 золотом набита скриня,

І скнара — в нього біля ніг;

Це тільки чар зробити зміг.

Плутон ,

(до візника)

Скінчилися труди твої тяжкії,

Лети ж тепер до рідної стихії!

Ти тут чужий, ти згинеш серед них, Серед машкар потворних і страшних.

Іди туди, де, вільний, незалежний, Втопивши зір у світлості безмежній, Добро й красу побачиш в вічі ти — Створи свій світ на лоні самоти.

Хлопець-візник

Я буду вік твоїм посланцем гідним,

Бо ти мені став другом, братом рідним. Ти скрізь несеш достатку гойний дар,

Я всім даю життя найвищий чар.

Не раз людям доводиться вагатись:

Чи то тобі, чи то мені віддатись?

До тебе йдуть — неробами живуть,

До мене йдуть — в труді верстають путь. Не тайкома звершаю я свій подвиг,

Бо зраджує мене мій перший подих. Ну, прощавай! Від тебе я пішов,

Та лиш шепни — і я вернуся знов.

(Зникає так, як і являється).

Плутон

Вже час настав мої скарби явити! Герольде, дай жезла, замки розбити. Відкрилося! Глядіть, як все блискоче; У казанах кров золота клекоче;

І ланцюжки, і персні, і корони —

Усе у ній розтане і потоне.

Крики з натовпу

Якого скарбу! Ай, ай,ай!

Вже скриня повна через край! Он кубки злотні топляться! Монети не потовпляться!

Які дукати — дивний карб! Якби мені добуть той скарб! Цього бажав я гаряче!

Додолу золото тече!

Чого стоїш? Нагнись мерщій І зразу станеш багатій!

А ми, як грім, налетимо І скриню всю заберемо!

Герол ьд

Ви з глузду з’їхали всі вряд:

Та це все жарти — маскарад.

І хто б насправді для юрби Тут розсипав такі скарби?

Вас надурили жартома:

Та тут і шеляга нема!

Це вам облуда золота,