Слава ЗСУ!

величним;

У ньому все — незграбне і важке.

Мені миліш мистецтво не таке:

Гінких колон люблю в безкрай стремління, Високий зліт стрілчастого склепіння.

Астролог

Прийміть як дар астральних дій мінути!

Хай словом чар ваш розум буде скутий, Нехай натомість бездоріж буя Фантазії свавільна течія.

Глядіть на те, за чим сюди прийшли ви;

Ми вірити повинні в неможливе.

Фауст підіймається на сцену з другого боку.

Ось чарівник в вінці, в плащі жерця, Початому він доведе кінця.

Уже й триніг із глибу десь з’явивсь,

1 фіміам над ним пахучий звивсь.

Небавом маг почне свої замови,

На щастя нам звершить він чин чудовий.

Фауст

( високохмарно)

Я кличу вас, о Матері святі!

Ви в безмірі, в одвічній самоті —

І не одні! Над вами в зміні дивній Життя подоби носяться безживні,

Усі єства, що тут колись були,

Побіля вас безсмертя осягли;

Ви ділите їх, владарки урочі,

Між світлом дня і темрявою ночі;

Одних захопить любий вир життя,

А других визве мага закляття:

Упевнено загляне він в невидне Й охочому покаже диву гідне.

Астролог

Чарівний ключ об чашу ледь черкнув,—

1 все туман пахучий огорнув,

Різноманітні поплили хмарки — Стьожки, кружки, цівки, клубки, ВІНКИ... Та що це знов нам дива додає?

Від того руху музика встає,

У ній бринить краса якась ясна,

Й повніє все мелодія рясна.

Дзвенять тригліфи, хор колон співа,

І храм увесь — мов музика жива.

Туман розтав; з прозорого серпанку Юнак вродливий вийшов наостанку. Навіщо тут слова мої здалися?

Хто ж не впізнав прекрасного Паріса?

Дама

Як сяє в нім краса, і сила, й юнь!

Дру га

Мов персик свіжий, знадний цей красунь!

Третя Які тендітні й соковиті губи!

Четверта Пригубити б той келих кожній любо!

П\'ята Є врода, а субтильності нема.

Шоста

І грації У нім шукать дарма.

Лицар

Пастух, та й квит, хоч і царського роду; Манір шляхетних в нім нема й заводу.

Другий Отак півголий — ніби й справді гожий; А в панцирі на що він буде схожий?

Дама

Ось він сідає — лагідно та мило.