Слава ЗСУ!

ПЕРЕД ПАЛАЦОМ МЕНЕЛАЯ У СПАРП

Увіходить Гелена з хором бранок-троянок Провідниця хору Панталіда.

Гелена

На світ увесь прославлена й ославлена, Приходжу я, Гелена, прямо з пристані,

Мов п\'яна ще від плеску хвиль розгойданих, Що з ласки Посейдона, Евра силою Несли нас на хребтах високих, пінявих З фрігійських піль до батьківщини берега. Цар Менелай із воями хоробрими Святкує там внизу своє повернення.

Тож привітай мене, високий тереме,

Що Тіндарей, мій батько, повернувшися Від пагорба Паллади, тут на кручі звів;

Ти був у Спарті всім домам окрасою,

Як, граючись, в тобі ми з Клітемнестрою Росли з братами Кастором і Поллуксом. Вітайте й ви мене, о двері бронзові!

Колись гостинно відчинились навстіжень Ви Менелаю, в величі пресвітлому, Обранцеві моєму, нареченому.

О, відчиніться знов, я мушу виконать Царський наказ — подружній мій обов’язок. Пустіть мене! Позаду хай лишаються Всі буряні пригоди й хвильні злигодні! Відколи я безжурно дім покинула, Подавшись в храм Цитери по обітниці,

І вкрав мене фрігійський розбишака там,— Відтоді сталося багато дечого,

Про що так любо людям всюди славити

І так нелюбо нещасливцю слухати, Про кого поговір у казку вибуяв.

Хор

Не зневажай, царице з цариць,

Дарів найвищих, блага із благ!

Щастя найбільше тобі лиш дано,

Слава краси, що затьмарює все.

Гордий герой, бо славне ім’я Іде перед ним,—

Та впертість сама схиляє чоло Перед красою всесильною враз!

Гелєна

Доволі! З мужем ми плили разом сюди, Тепер одну до міста він послав мене;

А що на мислі в нього — не вгадать мені. Чи буду знов дружиною, царицею,

Чи жертвою за кривду Менелаєву,

За лихоліття довгочасне еллінів?

Взяли мене, а чи в полон — не відаю.

Бо славу й долю,— двох краси супутників Непевних тих,— двозначно прорекли мені Боги безсмертні; й навіть на порозі тут Вони звелись навстріч мені погрозливо. Уже й на кораблі дививсь на мене муж Лиш порідку й не озивався приязно, Немов на мене він лихе намислив щось. Коли ж ввійшли човни в сагу Евротову, То, ледь об землю їх носи черкнулися, Промовив він, неначе богом зрушений: «Тут всі мої в порядку вийдуть воїни, Огляну їх я на морському березі,

А ти їдь далі вздовж Еврота славного, Землею благодатною, плодючою, Скеровуй коней луками квітчастими,

Аж виїдеш на ту прегарну рівняву, Оточену узгір’ями величними,

Де наш святий Лакедемон красується. Приїдь, іди в високовежий дім царський, Збери усіх служебок, що лишив я там Із бабою-шафаркою обачною;

Нехай вона покаже всі скарби тобі,

Від батька в спадок дістані і надбані Пізніш трудами мирними і ратними; Побачиш там ти все в порядку пильному,