Слава ЗСУ!

Цареві ж бо подоба, повернувшися,

Знайти в господі все добро-майно своє На тому місці, де колись лишив його;

Бо раб не змінить, що царем заведено».

Хор

Нехай ті всі чудові скарби Тобі голублять серце і зір!

Кільця оздобні й корони сяйні Гордо та пишно недвижно лежать. Тільки ввійди і їх зажадай —

Вони оживуть;

Побачимо ми, як світла краса З золотом, з перлами вступить у спір.

Гелєна

А далі так промовив повелитель мій:

«Коли усе, як водиться, оглянеш ти, Візьми триніжків, скільки-буде в надобі,

Й начиння все, що треба жертводієві Для звершення обряду урочистого —

І казани, і чаші, і полумиски;

Налий води із джерела священного В глеки високі; налаштуй доволі дров Сухих, палких, із дерева горючого,

Та щоб ножа було як слід нагострено;

А всьому іншому сама вже лад даси».

По тих словах додому відіслав мене;

А що за животвір богам гадає він Офірувати — так і не сказав мені:

Непевне щось! Та що мені журитися — Нехай усе так чиниться і діється,

Як вирішать безсмертні небожителі.

Чи добрим, а чи злим здається вирок той, Доводиться покірним бути смертному.

Не раз було, що зносивсь ніж офірника Над шиєю похилою рокованця Та й не спускавсь — являлось перешкодою Втручання ворога чи й бога доброго.

Хор

Як усе складеться — нєвгадна річ. Сміло, царице, іди,

Куди слід!

Людям добро і зло Все неждано приходить;

Віщуванням віри не ймем.

Троя ж горіла, й бачили ми Смерть у вічі — ганебну смерть;

А зараз ми тут Тобі радісно служим,

Бачимо в небі сонце сліпуче І красу всьогосвітню —

Тебе! О, щасливі ми!

Гел єна

Ну що ж, нехай стається те, що станеться! Я мушу йти не гаючись у дім царський, Давно не бачений, жагуче бажаний, Немов утрачений — і знов повернений. Так легко не зійду я тими сходами,

Де я гуляла жвавою дитиною.

Хор

Сестри коханії,

Бранки сумливії!

Жаль і тугу забудьмо!

Разом з царицею,

Разом з Геленою Возвеселімся, що вона Хоч і пізно — вертається Кроком твердим і радісним Знов до отчого дому!

Слава святим богам,

Що сподобили нас Путь верстати щасливо! Линуть-бо звільнені,

Ніби окрилені,

Через безодні хоч які;

В’язень же бідний задарма Руки благально простяга До стін німої в’язниці.