Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фауст

А її із чужини,

Іздалеку,

Із троянських руїн Боги вернули сюди У старий, оздоблений знову Отчий дім,

Щоб по безмірному Щастю і горю Літа дитинячі Вона знову згадала.

Пантал іда

(провідниця хору)

Покиньте стежку співу сяйно-радісну І до дверей ви зором обернітеся!

Що бачу, сестри? Це ж до нас вертається Цариця кроком бистрим і схвильованим! Що скоїлось, царице? Що могло тобі В твоїм дому замість вітання вірних слуг Страшне спіткатися? Та ти й не криєшся — Відраза на чолі твоїм малюється І гордий гнів, що з дивуванням бореться.

Гелєна

(не зачинивши дверей, збентежено)

Не личить переляк дочці Зевесовій,

І страх рукою знишка не торкне її.

Та жах, що народився в надрах темряви І з правіку приймає різні постаті,

Мов полум’я з вулкана вогнедишного, Нарине нагло — потрясе й герою дух.

Так і тепер знаменнями жахливими Стігійці вхід у дім мені охмарили,

Що від порога рідного, жаданого Радніша б я втекти, немов нелюбий гість. Та ні, на світло вийшла я, і далі вже Мене вам не прогнати, сили темнії!

Я освячу палати, і, очистившись,

Хай прийме вогнище царя з царицею.

Провідниця хору

Відкрий слугиням шановливим, владарко, Що там тобі всередині спіткалося?

Гел єна

Що бачила я там, і ви побачите,

Коли ще ніч своє потворне кодло те Не поглинула в надра таємничії.

Та щоб ви знали, я скажу й словами вам: Гадаючи про свій святий обов’язок, Вступила я в хором царський, у присінок — Дивуюся пустельності й мовчазності;

Не чує вухо походу поспішного,

Не бачить око порання поквапного,

Нема ніде ні служниці, ні ключниці,

Щоб привітала приязно прибулицю.

Іду я далі, підійшла до вогнища,

Аж бачу, коло приску недотлілого Сидить так ніби жінка, щось, закутавшись,— Велика, спить — не спить, а мов задумалась. Недбалу владно я до праці збуджую,

Гадаю, що то ключниця, поставлена Тут мужем, щоб усьому дому лад вести;

Вона ж сидить, закутавшись, недвигою.

Я погрожаю — руку підвела вона,

Немов мені тікати геть наказує.

Розгнівано від неї одвернулась я,

На сходи йду, що із покою спального Ведуть до скарбосховища багатого;

Але ж яга з долівки тут зірвалася,

Мені дорогу грізно заступаючи,—

Худа, висока, з дико хмурим поглядом,

Що душу й зір жахає неоміряно.

Попередня
-= 151 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 19.

Останній коментар

  25.11.2016

але


  25.11.2016

важко зрозуміти


  22.11.2016

на какой странице о Маргарите?


Додати коментар