Слава ЗСУ!

Та річ моя тут марна, бо словами я Не вималюю постаті потворної.

Дивіться, йде! І світла не злякалася!

Та наша влад а тут, допоки верне цар. Красоприхильник Феб те ночі твориво Здоліє геть прогнати чи приборкати.

Форкіада виступає на порозі між одвірками.

Хор

Всього зазнала я, хоч і юні Кучері в’ються в мене круг чола;

Жахів немало бачила навіч —

Бою злигодні, Трої пожар,

Згуби ніч.

Чула я гамір з’юрмлених воїв,

Чула безсмертних грізне гукання,

Чула мідяний Розбрату голос,

Що серед поля гучно лунав,

В мури бив.

Ох, ті мури стояли ще,

А вже полум’я ринуло,

Дім за домом руйнуючи,

Звідусіль налягаючи,—

Потрясло, мов ураган,

Місто, загорнене в морок,

Біжучн крізь вогонь і дим,

Я вбачала крізь заграву Велетенськії постаті Олімпійців розгніваних;

Грізно, грізно йшли вони В палахкотінні жахному.

Я не знаю — бачила Все те справді я чи мій дух,

Жахом оплутаний, марив лиш. Тільки знаю, що бачу Перед собою нині щось Несказанно жахливе;

Навіть могла б торкнутися До страхіття руками я —

Та псібоююсь лиха.

Котра, скажи, ти З Форкіса дочок?

Бо добре бачу вже —

Ти з його роду.

Мабуть, одна з Грай хмуровидих, Що вживають по черзі вдвох Одне око й один зуб —

Жаховиті почвари!

Як же ти сміла Поруч з красою На очі Фебові,

Маро, з’явитись?

Ну що ж, виходь, виходь, як хочеш, Все ж на огиду не гляне він;

Бо його священний зір Зроду тіні не бачив.

Нас же, смертних, примушує Доля зла, невблаганная Муку тяжкую зносити —

Гірко на мерзощі, всіми зневажені, Красолюбцям дивитися.

Ти, що стріла зухвало нас,

Слухай гану й прокльонів град, Слухай лайку й погрози грім З уст проклинаючих гордих

щасливців тих, Що боги сотворили їх!

Старе це слово, та довічна правда в нім,

Що стид з красою не живуть у приязні,

Не ходять поруч стежкою житейською:

Одне із одним ворогують глибоко,

І де вони удвох собі зустрінуться,

То спинами навзаєм обертаються І різно кроком поспішним розходяться,

Стид — з тугою, краса — з пихою гордою, Поки обох не вкриє Орку темрява Або дочасно старощі не зборкають.

І ви, нахаби, з чужини приплентачі,

Сюди, мов журавлі оті, наринули,