Слава ЗСУ!

Убог, як раб, багат, як цар.

Чим був я перш? Чим став тепер?

Чи я вродивсь, чи я помер?

В очах моїх, немов крізь сон,

Мигоче твій сліпучий трон.

Зі сходу ми юрбою йшли І захід весь мов залили Народ повсюди плив, як плав,

Передній заднього не знав.

Один поліг, другий надбіг,

І третій з ратищем настиг,

Скрізь за одним валило сто,

На вбитих не вважав ніхто.

Нестримний був той наш похід, Ми йшли й горнули все під спід, Де я сьогодні панував,

Там завтра інший плюндрував.

Усе ми брали на трапку:

Ті білу челядь, хто яку,

Аті — бики, а ті — воли,

А інші коней знов вели.

Я ж на абищо не хапавсь,

Я тільки в рідкіснім кохавсь,

І те, що в інших теж було,

Кидав я геть, як бите шкло.

Я всюди нишпорив скарбів,

І зір мене несхибно вів,

Бо він до всіх кишень сягав, Крізь віко скрині прозирав.

Без ліку злота я надбав І самоцвітів назбирав.

Бери що хоч — ось чудо з чуд, Великий ярий ізумруд.

Найкращий жемчуг-жемчужок Візьми собі для сережок;

На засоромлений рубін —

Зблід від твого рум\'янцю він.

Візьми увесь коштовний скарб, Що грає змінним блиском фарб; Складаю я тобі до ніг Набуток ратних діл моїх.

Багато скринь вже на виду,

А треба буде — ще знайду:

З твоєї ласки я б тут звів Палату цілу з тих скарбів.

Лиш зійдеш ти на трон ясний,

І вже схиляються як стій Багатство, розум, сила й міць Перед царицею з цариць.

Те все добро було моє, Тепер воно твоїм стає;

У чім я мав життя мету,

Вбачаю нині суєту.

Все те зів’яло й полягло,

Неначе скошене зело;

Та як привітно глянеш ти,

Все буде знов рости Й ЦВІСТИ.

Фауст

Неси назад набуток бойовий,

Коли без гани, то й без нагороди.

І так уже усе належить їй У замку в нас — чи ж випада давати Окремо щось? Іди порозкладай Скарби всі влад! Небачену пишноту Яви очам! Щоб замкове склепіння Заграло чистим небом, щоб чудовно І неживе в тім раї ожило!

Щоб їй під ноги славсь квітчастий килим, Щоб їй долівка скрізь пушилась пухом, Щоб їй усе промінним сяйвом сяло, Таким, що не засліпить лиш богів!

JI і н кей

Зайвий, пане, твій наказ —

Все слуга влаштує враз:

Тій красі добро й життя —