Слава ЗСУ!

А ви, ще парубком, із ним

З села ходили до села

Між хворих, чумних мертвяків —

Не брала вас недуга зла.

Випробувань скінчився час:

Спасителя Спаситель спас.

У с і

Хай Бог пошле вам довгий вік,

Учений муж, наш рятівник!

Фауст Моліть Того, хто боре зле,

Спасати вчить, спасіння шле.

(Іде з Вагнером далі).

В а г н е р Народна шана, о великий муже,

Тебе, напевне, схвилювала дуже. Щасливий той, хто весь свій хист Оберне на таку користь!

Показує на тебе батько сину,

Юрба навкруг хвилює без упину, Застиг скрипаль і танцюрист.

Ти йдеш, і всі стоять рядами, Шапкуючи, прохід дають:

Ще мить — і всі навколішки впадуть, Немов перед священними дарами!

Фауст Пройдім туди ще декілька ступнів Та й сядемо на камені спочити.

Не раз я тут у роздумі сидів,

Від молитов і посту хоровитий,

І, уповавши на Творця,

Ридав, зітхав, ламав я руки,

Благав страшній чумі кінця,

Визволу від тяжкої муки.

Хвала юрби звучить мені як глум,

І скільки вже я передумав дум Про те, що ми, невдахи бідні,

І батько, й син — похвал не гідні!

Мій батько, чесний, скромний трудівник, Над тайнами природи бивсь весь вік Ретельно, ревно і невтомно,

Але якось головоломно.

У чорній кухні він сидів,

Замкнувшись із гуртком адептів,

І там за безліччю рецептів Чудовий еліксир варив.

З негідних речовин червоний лев вчинявся, Що потім в літеплі з лілеєю вінчався,

А згодом їх обох ганяв огонь палкий На шлюбне таїнство з покою у покій.

І в склянці ось, блискучіша над перли, З’являлася цариця молода;

Такий у нас був лік; а хворі мерли й мерли, Чи вижив хто — питать шкода,

Із цим-то варивом пекельним,

Ще гірше од чуми смертельним,

Ми гори й доли ці пройшли.

Десяткам тисяч жертв таке дання давав я, Вони погинули, а я доживсь безслав’я — Убивцям чую похвали.

В а г н е р Навіщо вам про те журитись?

Хіба ж не досить нам трудитись Ретельно й чесно, так, як нас Учили вчителі в свій час?

Коли ти хлопцем батька поважаєш,

Його науку радо приймеш ти;

Коли ти мужем скарб той умножаєш,

То син твій зможе більше досягти.

Фауст Блаженний той, хто ще надію має На світ зірнуть із цього моря тьми!

Бо треба нам, чого не знаєм ми,