Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фауст

Що знаємо — з того пуття немає.

Та годі, годі сумувать Такої гарної години!

Поглянь, як в сяєві прощальному блищать Окучерявлені хатини...

Заходить сонце; гасне день у вас;

Десь інший край ще оживить та сила. Коли б дались мені могутні крила,

Летів би я за сонцем повсякчас,

Глядів би я на світ просторий У променистім сповитті,

На тихі падоли, на жевріючі гори,

На сріберні струмки і ріки золоті...

Ні дикі урвища, ні темряві ізвори Мене б у льоті не могли спинить,

І ось уже внизу леліє море,

Ваблива, лагідна блакить...

Не видно вже Божистого світила,

А мрія знов у серці заясніла:

За ним, за ним летіти дню навстріч, Лишаючи позаду себе ніч,

Над мною — небо, піді мною — хвилі... Це мрія, сон, а день уже погас...

Чому лиш дух крилатий в нас,

Але тілесно ми безкрилі?

Та хто не марив, хто не снив Злетіли високо-високо,

Почувши жайворонка спів,

Що його не догляне око,

Побачивши, як од землі Орел шугає попід тучі,

Як понад море й гори-кручі Летять додому журавлі?!

В а г н е р

І я, було, частенько химерую,

Але в таких дурницях не смакую. Набриднуть швидко всі поля й ліси; Пташині крила — то мені до лиха; Книжки, книжки читати — от де втіха, Немає в світі кращої краси!

Вони скрашають вечори зимою І зогрівають серце і думки,

А розгорну пергаменти шумкі —

То й небо те, здається, тут, зі мною.

Фауст

Тобі одна знайома путь,

А я — стою на роздоріжжі...

У мене в грудях дві душі живуть,

Між себе вкрай не схожі — і ворожі. Одна впилась жаждиво в світ земний

І розкошує з ним в любовній млості,

А друга рветься в тузі огневій У неба рідні високості.

0 духи, духи, ви ж тут є,

Ширяєте між небом і землею,

ЗІЙДІТЬ до мене й силою своєю Змініть, змініть життя моє!

Коли б плаща чарівного я мав,

Щоб він мене поніс у світ незнаний,

То я б його, щасливець незрівнянний,

1 за царську порфіру не віддав.

В а г н е р

Не викликай тих духів навісних,

Що в мареві над нами в’ються роєм: Даремно людям ждать добра від них,

Вони приносять звідусюди зло їм.

Із півночі кусливі духи йдуть,

І зуби, й язики у них гостренні,

Зі сходу сонця нам вони засуху шлють, Сухотами згризаючи легені, їх півдня, із розпечених пустинь Спекотою палючою діймають,

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 19.

Останній коментар

  25.11.2016

але


  25.11.2016

важко зрозуміти


  22.11.2016

на какой странице о Маргарите?


Додати коментар