Слава ЗСУ!

Як його на цю містину Вергла з моря хвиля зла.

Де ж господар, господиня, Люди щирі, помічні?

Чи ж моє благословіння їм продовжує ще дні?

Чи ж у всьому мають вдачу, Чи живуть в теплі, в добрі? Чи побачу, чи віддячу?

Вже й тоді були старі

Бавкіда

(древня бабуся)

Тихше, тихше, гостю милий! Цить! Дідуня не збуди! Довгий сон старому сили На короткі дасть труди!

Мандрівник

Ой, це ж ти, бабусю люба, Що з дружиною колись Вдвох мене од смерті-згуби Рятувати піднялись^..

Ти, Бавкідо, одходила Потопельника тоді

Увіходить дід.

Філемон! Ти скарб мій сміло Видер з пащі злій воді!

Вздрів ваш вогник я в тумані,

Вчув ваш дзвоник крізь борвій... Вам завдячую, кохані,

Тільки вам, рятунок свій.

Хай же ще раз подивлюся Я на хвиль морських розмай; Поклонюся, помолюся —

Серце повне через край!

(іде вперед по дюні).

Філемон

(до Бавкіди) Приготуй вечерю живо;

Подаси в садочок нам...

Він же хай дивує диву,

Хай чудує чудесам.

(Стоячи побіч подорожнього).

Подивися: там, де хвилі Грізно били з краю в край,

Там сади вже посадили, Нарядили справжній рай.

Не під силу вже старому Рятівниче ремесло...

Але що мені по тому —

Море далі одійшло.

Пан умілий, челядь сміла Рили рів, гатили гать;

Де царила моря сила,

Стали люди панувать.

Глянь — навкруг сади, городи, Ниви, села, хутори...

Та ходімо до господи,

Сонце вже надвечори. Мерехтливо мріє далеч —

То вітрила майорять, Поспішають в гавань на ніч,

Як пташки в гніздо летять.

Море синьою стягою Ледве мріється здаля,

Де не глянь, перед тобою Скрізь видніється жилля.

При вечері утрьох.

Бав кіда (до мандрівника)

Чом сидиш, мовчиш думливо? Чом нічого не їси?

Ф і л емон

Хоче знати він про диво,

Ти ж йому розповіси?

Бавкіда Диво дивне, що й казати,

Я не стямлюся й сама,

Та якесь химерувате —

Знать, добра у нім нема.

Філемон Ні ж бо! Цісар в займанщину Берег цей оддав йому,

І герольд на всю країну Просурмив про це в сурму.

Де взялись на узбережжі Зразу шатра, курені,

Далі замок, мури, вежі І сади кругом рясні.

Бавкіда Вдень, бувало, дарма праця,

Як ті люди не пихтять;