Слава ЗСУ!

А п’яте й одсічі не дасть —

У кого сила, в того вдасть!

Важливо — що, байдуже — як...

У мореплавстві я мастак:

Війна, торгівля і розбій —

Одно сукно, троякий крій.

Троє Дужих

Хвали нема!

Нема хвали!

Немов сміття Ми привезли.

Чогось нахмурив

пая лице:

Не до душі Йому все це.

Мефістофель

Ніхто платні Більш не чекай!

Уже ж ви всі Взяли свій пай.

Троє,

Та то бридня!

Попросим — дасть.

Усім належить Рівна часть.

Мефістофель

Знесіть спочатку В погреби Усі коштовнії Скарби.

Огляне він Усе пильніш 1 порахує Все точніш —

Не пожалкує Він і сам,

Дасть учту пишну Морякам.

Я завтра всяких птиць побачу, Усіх обмислю, всім оддячу.

Вантаж відносять.

(До Фауста)

Не зсуплюй брів, не хмур чола, Прекрасно йдуть твої діла.

Усе ти мудрістю скорив І землю з морем помирю — Охоче море од землі Плавкі приймає кораблі.

Тут у палаці ти. сидиш І цілий світ в руках держиш;

Тут, де була лиш гола рінь,

Звели ми перший наш курінь;

Де ми прорили перший рів,

Тепер простір для веслярів...

І землю й море повнить слух Твоїх трудів, твоїх заслуг.

І нині тут...

Фауст

Прокляте туті — Мені отрута із отрут.

У серце наче колька коле,

Скажу бувалому тобі:

Бодай не знать того ніколи!

І гріх, і сором, далебі!

Коли вже тих старих посяду І сам осяду між лип’я?

Вежо чуже — і світовладу Від того ніби трачу я.

Коли вже там поставлю вежу І все побачу, все простежу,

Окину зором широчінь Трудом набутих володінь,

І подивлюся, як навкруг Прекрасно творить людський дух, І ради мудрої додам На поміч сміливим трудам. Отак-то муки перенось,

Коли в багатстві брак чогось.

І дзвону гук, і запах лип —

Мені мов церква, цвинтар, гріб... Невже всесильну волю тут Оцей пісок заб’є до пут?

О, як те збути, як забути?

Почую дзвін — я лютий, лютий!

Мефістофель

Так, через прикрощі оті Смаку не чуєш у житті.

Огидний, що й казать, той дзвін, Шляхетне вухо ріже він.