Слава ЗСУ!

Отой ненавидний бов-лив Все небо жовчю мов залив І від хрестин до похорон Тобі ясує свій закон,

Немовбито між «бов» і «лив» Ти і не жив, а тільки снив.

Фауст

Непослушенство й перекір Мені струїли владу й мир;

Тут увірветься під кінець І справедливості терпець.

М ефістофель

Чого ж тобі на них дивиться? Вели сюди переселиться!

Фауст

Жени їх звідти, хай їм грець!

І тут їм добре буде житься —

Я дам прегарний хуторець.

М ефістофел ь

Та ми їх миттю переселим І схаменутись не дамо,

І в новім селищі веселім Старе забудеться само.

( Свиснув).

Приходять Троє Дужих.

Ходімо виконать наказ,

А завтра буде свято в нас!

Троє

Сьогодніпан не був ласкав, Коли б хоч завтра бенкет дав.

Мефістофель

(до глядачів)

Ну що ж, не перший цей дідок: І в Навуфея був садок.

(Царств. 1,21)

Лінкей-баштовий (співає, чатуючи)

Стою я на вежі Немало вже літ,

В прекраснім безмежжі Я бачу весь світ.

Поля неозорі,

І темні ліси,

І місяць, і зорі —

Все повне краси.

Скрізь вічні оздоби,

Скрізь вічне буття,

А в нім до вподоби І власне життя.

Чи світле, чи хмарне Було воно там,

Здавалося гарне Щасливим очам.

Пауза.

Ні, не лиш одне щасливе Бачить випало мені:

Щось зловісне, щось страшливе Піднялося вдалині,

Загорілось, заіскрилось Поміж віття темних лип,

Ще й од вітру розгнітилось — Розлилося вшир і вглиб.

То палає хата вбога,

Мохувата, вогка стріха;

А впинить огню незмога,

Де рятунку взять од лиха?

Вам, стареньким, дітись ніде; Як же ви не впильнували?

Весь ваш статок димом піде — Безголов’я небувале! Підлітають вище й вище Хвилі полум’я страшного...

Чи старенькі там,живі ще,

Чи втекли із пекла того?

Ось вогні прудкі, стрілисті Геть розбіглись в гіллі, в листі; Віти миттю зайнялися,

Вниз посипались, хрусткі...

Ой, нащо мені далися Очі надто аж зіркі!

З хряском валиться каплиця,

Бо ж на неї все летить...

Вище полум’я зміїться —

Аж до самих верховіть.

Багрянисто палахкоче Все стовбур’я наголо...