Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фауст

Дот пауза. Спів.

Що голубило тут очі,

Те навіки загуло.

Фауст

(на балконі проти дюни)

То хто там тужить, хто там плаче? Лінкей виспівує печаль,

Я діяв надто нетерпляче —

Уже бере й самого жаль.

Ну що ж, нехай лип’я згорить те, Візьметься попелом нехай — Поставлю башту там і звідти Дивитись буду у безкрай.

Побачу я нову оселю,

А в ній бабусю і дідка,

Що тихо, раді та веселі,

Там доживатимуть віка,

М ефістофел ь і Троє Дужих

( внизу)

Прибігли ми у повну ристь,

Пробач! Несем неладну вість.

Мив двері стук, ми в двері грюк — Вони защепнуті на крюк;

Один потряс, другий натис —

Вони зірвалися з завіс.

Ми кричимо, ми грозимо,

А впертим ради не дамо —

Такі вдалися вже, мабуть,

Нікого й вухом не ведуть.

Тоді ми годі тих дурниць —

Давай тягти їх силоміць;

Старі, що (спили із недуг,

Із ляку визівнули дух...

Іще у них чужий там був,

Поліз у бійку — смерть добув.

Та поки билось і сіклось,

Жар на солому впав якось,

І запалало все кругом,

Горить костром тим трупам трьом.

Фауст

Чи ви ж моїх не чули слів?

Не ?валту я — міньби хотів. Кляну я ваш кривавий чин!

Діліть між себе той проклін.

Хор

Старі слова ізнов збулись:

Перед насильником хились!

Коли ж устав із ним на бій,

Майна й життя вже не жалій.

(Виходять).

Фауст

(на башті)

На небі змеркло сяйво зір,

Вогонь притих, як ситий звір... Війнуло вітерцем нічним,

Я чую смалятину й дим... Непевний вчинок цей спішний!

Та що за привид там страшний?

ОПІВНІЧНА ДОБА Виступають чотири сиві жінки.

Перша Мене звуть Тіснота.

Друга

Мене звуть Нужда.

Третя Мене звуть Турбота.

Четверта Мене звуть Біда.

Троє

Тут замкнуті двері — нам ходу нема, Живе тут багатий — він нас не прийма.

Попередня
-= 196 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 19.

Останній коментар

  25.11.2016

але


  25.11.2016

важко зрозуміти


  22.11.2016

на какой странице о Маргарите?


Додати коментар