Слава ЗСУ!

У парі нас, о Батьку мій, веди!

ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ

Хто пізно так мчить у час нічний?

То їде батько, з ним син малий.

Чогось боїться і мерзне син —

Малого тулить і гріє він.

«Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?»

— Король вільшаний он там стоїть!

Він у короні, хвостатий пан! —

«То, сину, вранішній туман!»

— «Любе дитя, до мене мерщій!

Будемо гратись в оселі моїй,

Квіти прекрасні знайду тобі я,

У злото матуся одягне моя».

— Мій тату, мій тату, яке страшне!

Як надить вільшаний король мене! — «Годі, маля, заспокойся, маля!

То вітер колише в гаю гілля!»

— «Хлопчику любий, іди ж до нас! Дочки мої у танку в цей час,

Дочки мої тебе вийдуть стрічать, Вітати, співати, тебе колихать!»

— Мій тату, мій тату, туди подивись! Он королівни вільшані зійшлись! — «Не бійся, мій синку! Повір мені:

То верби сивіють у далині!»

— «Мені, хлопче, люба краса твоя!

З неволі чи з волі візьму тебе я!»

— Мій тату, мій тату, він нас догнав! Ой, як болюче мене він обняв! —

Батькові страшно, батько спішить,

В руках його хлопчик бідний кричить; Насилу додому доїхав він,

В руках його мертвий лежав його син.

КОРІНФСЬКА НАРЕЧЕНА

До Корінфу хлопець вирушав Із Афін в дорогу нелегку;

В місті тім нікого він не має,— Батько мав лиш друга в тім кутку,

І вони колись Вірно поклялись Одружити сина і дочку.

Але як він дружбу там здобуде І чи пустять в незнайомий дім?

Та ж вони тепер хрещені люди —

Чи язичник личитиме їм!

Адже там, де Бог Стане поміж двох,

Навіть з братом сваришся своїм!

В домі спить давно дочка єдина, Батько спить у тиші та теплі.

Юнака стрічає господиня, Розігнавши зморшки на чолі,

І густе вино,

Сховане давно,

Перед гостем ставить на столі.

Мати ночі доброї бажає.

В домі пізня тиша настає.

Псть півсонний, стомлений безкрає, В тепле ліжко падає своє,—

Він не п’є й не їсть.

Раптом — інший гість У відкритих дверях постає.

В покривалі білому в покої Входить діва зовсім молода, Навкруги коси її густої Сяє стрічка ясно-золога.

До свого чола Руку підвела,

Полохливо погляд одверта.

«Певне, я чужа уже в родині,— Неспокійно думає вона,—