Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фауст

«Вийшла б ти з глибокої могили,— Я б тебе\'однаково зігрів.

Чи в душі твоїй Поцілунок мій

Полум’я збудити б не зумів!»

їх любов полонить і єднає Почуттям гарячим і міцним, Щастя невгасиме та безкрає Пізнають вони в огні п’янкім. Тільки хоч любов їх збудила кров,

Але серце в спокої яснім.

Та проходить за дверима мати В пізній час у чорному вбранні, Чує — дивні гомони з кімнати І слова чиїсь неголосні,

Ледве чутний звук Невимовних мук І любовний шепіт, мов у сні.

І стара спиняється, незрима, Слухаючи гомін перемов, Докори і клятви за дверима, Пристрасні благання про любов. «Завтра в цей же час Ніч зустріне нас.

Жду тебе!» І поцілунки знов.

Мати дістає ключі знайомі,

В хвилюванні аж тремтить рука. «Звідки тут взялася дівка в домі, Що в обійми йде до чужака?!»

За свічу мерщій,

Світить в очі їй,

Бачить — Боже! — то її дочка!

Знявши килим, захистити хоче Юні груди зляканий юнак, Шарф на тіло кидає дівоче,

Та вона, йому подавши знак,

З ложа тут, як є,

Владно устає І в погорді промовляє так:

«Мамо, мамо! Нащо так вороже Рідна мати геть мене жене З теплого і затишного ложа?

Чи відчай вигнанницю мине!

Чи не досить з вас,

Що на вічний час

Ви в труну спровадили мене?

Навіть з тісноти і тьми могили Вопіє юнацька правота,

Марно піп співатиме щосили,

Марна клятви вашої мета;

Ні вода, ні сіль Не уб’ють мій біль,

Ні гарячу пристрасть, ні літа.

Цей юнак з дитинства золотого Жде моєї вірної руки,

Ви ж зломили клятву проти нього Лиш новітній вірі завдяки.

Бог не чув, коли

Клятву ви дали

Проти щастя рідної дочки!

З небуття мене прогнала стужа, Щоб тепло знайшла я в світі знов, Щоб любити втраченого мужа, Пити з серця виточену кров.

І любов без меж В серці інших теж Збудять наша мука і любов.

Любий мій, не збудеться надія —

В рідний дім твій не піду я, ні! Ланцюга свого дала тобі я,

Ти волосся дав своє мені — Подивись, яке Темне і м’яке:

Вік йому біліти в сивині.

Мамо, ось одне моє прохання:

Хай нам ватру пишну розкладуть —

В ній любов не перша й не остання

З темноти до світла знайде путь.

Так із диму тьми

Прийдем в іскрах ми

До богів старих, що ще живуть!»

ДО МІСЯЦЯ

Ллється млистий пломінь твій На луги й ліси;

Може, ти душі моїй Забуття даси.

Світиш лагідно навкруг, Осяваєш лан,

Попередня
-= 213 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 19.

Останній коментар

  25.11.2016

але


  25.11.2016

важко зрозуміти


  22.11.2016

на какой странице о Маргарите?


Додати коментар