Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фауст

Як скрашав би вірний друг Вбогий мій талан.

Про веселе й про сумне У моїм житті Опановує мене Спомин в самоті.

Плиньте, хвилі голосні! Щастя все пройшло:

Втіхи, вірність — мов у сні, Наче й не було.

Був і в мене скарб один Над усі скарби,—

Що ж лишив по собі він,

Крім жалю й журби?!

Без упину, річко, плинь Між полів, кущів,

Додавай своїх квилінь В мій самотній спів.

Коли рвучко восени Мчиш вали прудкі,

Коли поїш із весни Молоді бруньки.

Щасний той, хто в плині літ, Без чуттів лихих,

З другом, занедбавши світ, Дізнає утіх,

Що, зневажені в людей Чи незнані їм,

Повнять лабіринт грудей В мороці нічнім.

ПРИРОДА І МИСТЕЦТВО

З мистецтвом наче й в розбраті природа, І все ж вони стріваються щомить.

Тоді й у мене в серці не щемить,

Коли панує поміж ними згода.

Як совісних зусиль тобі не шкода,—

То в слушний час з’єднає труд і хіть Тебе з мистецтвом, потім заблищить У творі й вільної природи врода.

У всякій творчості та сама суть. Нестримний духом досягти не гідний Довершеності чистих верховин.

Велично ціль тамує сил розгін;

В обмеженні найбільше майстер видний, Лиш правила свободу нам несуть.

ПРОЩАННЯ

По тисячах цілунків опалив

Один — прощальний. Віддалились кроки.

А як страждання втишилось глибоке,

Той берег з горами й латками нив,

Що я відплив од нього, дивом див І щастя джерелом здававсь, допоки Його блакиттю потойбіч затоки Од мого зору вечір не закрив.

А вже коли пейзаж за далиною Сховало море, в серця глибині Озвалась туга скорбною струною.

Тоді сяйнули небеса нічні,

І під зірницями здалось мені,

Що все, чим я втішався, все — зі мною.

З «РИМСЬКИХ ЕЛЕГІЙ»

Як жили колись ми щасно,— Хай цей вірш вам скаже ясна

І

Камені, змовте до мене! Озвіться, високі палаци! Вулиці, слово скажіть! Генію, ти пробудивсь?

Так,— все наповнює дух у мурах твоїх священих, Риме правічний, але ти ще для мене мовчиш.

О, хто підкаже мені, в котрому вікні я побачу Миле створіння? Воно зором мене опекло.

Досі не знаю дороги, якою віднині до неї

Йтиму туди і назад* цінний втрачаючи час.

Я оглядаю церкви, палаци, руїни, колони,

Щоб як обачний блукач, мати з блукання користь.

Скоро це все промине, бо храм тут один є насправді,— Храм Амура, куди лиш для посвячених вхід.

Риме! В тобі — цілий світ, але ж і ввесь світ без любові Світом не був би,— отак Римом не був би і Рим.

V

Попередня
-= 214 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 19.

Останній коментар

  25.11.2016

але


  25.11.2016

важко зрозуміти


  22.11.2016

на какой странице о Маргарите?


Додати коментар