Слава ЗСУ!

У СУСЩНІМ ДОМІ

М а р т а

(сама)

Простибіг мужу мойому,

Що жінці кривду учинив,

Кудись світ за очі зблудив,

Лишивши тут мене саму.

Чи я ж його коли гнівила?

Чи я ж його та й не любила?!

( Плаче).

А може, вмер на чужині...

Коли б хоч посвідку мені!

Увіходить Маргарита.

Маргарита Пань Марто!

М а р т а Гретхен, що тобі?

Маргарита

Аж трусяться мені коліна!

Відкільсь взялась ізнов скриньчина У мене в шафі, вся в різьбі,

А в скриньці тій — прикрас, прикрас! Стократ пишніші, як той раз...

М а р т а Ти ж хоч матусі не показуй,

Бо знов попу віддасть одразу.

Маргарита Ох, глянь сюди! Дивись сюди!

М а р т а

(убирає її)

Щаслива ти, вродлива ти!

Маргарита

Коли б їх на вулицю одіти Або до церкви отак сходити.

М а р т а

А ти сюди приходь частіш Вбиратись нишком в ці оздоби.

Хоч перед дзеркалом щаслива посидиш, Мені до любої вподоби.

А там, при нагоді, в святковий день якраз Щось зможеш одягти і людям напоказ — Каблучку, ланцюжок чи перлів там разок, А матері якихсь накажемо казок.

Маргарита

Від кого ж ці обидві скриньки?

Якісь непевні базаринки!

Хтось стукає.

Ох, чи не мати? Куди ж це діть?

М а р т а (визирає)

Ні, пан чужий якийсь. Ввійдіть! Мефістофель

(увіходить)

Даруйте, пані, що так заходжу

І, може, пані у чімсь тривожу.

(З пошаною відступає перед Маргаритою).

Я Марту Швертляйн хтів спитати.

М а р т а Це я. Що має пан казати? Мефістофель (тихо до неї)

Прошу пробачення; у вашмості Сидять такі вельможні гості,

То, може, я собі піду,

А по обіді знов зайду.

М а р т а

(вголос)

От тобі, дочко, й даровизна:

Пан за шляхтянку тебе визнав.

Маргарита

Ні, я собі з простих міщан,

До мене дуже добрий пан;

Усе це вбрання — не моє.

Мефістофель