Слава ЗСУ!

Ні, крім вбрання, іще щось є;

І погляд ваш, і ввесь ваш склад!

То можу лишитись? Дуже рад.

М а р т а То що ж приніс нам любий гість?

Мефістофель

Гай, гай! Не дуже веселу вість!

Не тим би я хотів послужити:

Ваш чоловік наказав довго жити.

М а р т а

Помер? Мій голуб? Бідна я!

Мій муж помер! Ой смерть моя!

Маргарита Ох, тітонько, не плачте, ну...

Мефістофель

Слухайте ж повість цю сумну!

Маргарита

Краще зовсім ні з ким не кохатись, Ніж після смерті до смерті вбиватись. Мефістофель

В радощах горе, і радощі в горі.

М а р т а То як же вмер він, розкажіть!

Мефістофель

Він при Антонівськім соборі У місті Падуї лежить,

Край велеліпної святині Спить вічним сном у домовині.

М а р т а А що ж мені він передав?

Мефістофель

Та побажання все побожні:

Він триста панахид одправить наказав; Кишені ж геть були порожні.

М а р т а Як? Ні гостинця? Ні шага?

Таж кожен столярчук щось в торбі зберіга, Щось для домівки відкладає,

Хоч сам старцює, голодає.

Мефістофель

Мадам, я спочуваю вам;

Та марнотратником не був ваш муж ніколи. В своїх гріхах він каявся вже й сам, Нещасної украй зазнавши долі.

Маргарита

І випаде ж такий талан гіркий!

Молитимусь і я за його упокій!

Мефістофель

Таку дитину чемну й любу Хоч зараз повести до шлюбу.

Маргарита Ох, ні! Це буде не тепер.

Мефістофель

Коли не муж, то кавалер Без краю буде раювати —

Таку красуню милувати.

Маргарита Такого не ведеться в нас.

Мефістофель Але трапляється не раз.

М а р т а Доказуйте ж!

Мефістофель

Так я йому доглядів смерті Не те щоб на гною — на мерві перетертій. Та, як християнин, він, каючись, помер. «Як я клену,— сказав,— себе тепер,

Що так подавсь знеобачки в дорогу,

Худобу кинувши і жіночку-небогу!

Мені та згадка — гострий ніж.

Коли б мені простила жінка мила...»

М а р т а

Ой чоловіченьку! Я вже тобі простила!

Мефістофель «Та свідок Бог! Вона жила грішніш!»

М а р т а

Та бреше ж він! У смертний час брехати?