Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Ні, крім вбрання, іще щось є;
І погляд ваш, і ввесь ваш склад!
То можу лишитись? Дуже рад.
М а р т а То що ж приніс нам любий гість?
Мефістофель
Гай, гай! Не дуже веселу вість!
Не тим би я хотів послужити:
Ваш чоловік наказав довго жити.
М а р т а
Помер? Мій голуб? Бідна я!
Мій муж помер! Ой смерть моя!
Маргарита Ох, тітонько, не плачте, ну...
Мефістофель
Слухайте ж повість цю сумну!
Маргарита
Краще зовсім ні з ким не кохатись, Ніж після смерті до смерті вбиватись. Мефістофель
В радощах горе, і радощі в горі.
М а р т а То як же вмер він, розкажіть!
Мефістофель
Він при Антонівськім соборі У місті Падуї лежить,
Край велеліпної святині Спить вічним сном у домовині.
М а р т а А що ж мені він передав?
Мефістофель
Та побажання все побожні:
Він триста панахид одправить наказав; Кишені ж геть були порожні.
М а р т а Як? Ні гостинця? Ні шага?
Таж кожен столярчук щось в торбі зберіга, Щось для домівки відкладає,
Хоч сам старцює, голодає.
Мефістофель
Мадам, я спочуваю вам;
Та марнотратником не був ваш муж ніколи. В своїх гріхах він каявся вже й сам, Нещасної украй зазнавши долі.
Маргарита
І випаде ж такий талан гіркий!
Молитимусь і я за його упокій!
Мефістофель
Таку дитину чемну й любу Хоч зараз повести до шлюбу.
Маргарита Ох, ні! Це буде не тепер.
Мефістофель
Коли не муж, то кавалер Без краю буде раювати —
Таку красуню милувати.
Маргарита Такого не ведеться в нас.
Мефістофель Але трапляється не раз.
М а р т а Доказуйте ж!
Мефістофель
Так я йому доглядів смерті Не те щоб на гною — на мерві перетертій. Та, як християнин, він, каючись, помер. «Як я клену,— сказав,— себе тепер,
Що так подавсь знеобачки в дорогу,
Худобу кинувши і жіночку-небогу!
Мені та згадка — гострий ніж.
Коли б мені простила жінка мила...»
М а р т а
Ой чоловіченьку! Я вже тобі простила!
Мефістофель «Та свідок Бог! Вона жила грішніш!»
М а р т а
Та бреше ж він! У смертний час брехати?
