Слава ЗСУ!

Мефістофель

Так, це було й по ньому знати,

Що то була вже маячня.

«Недбальство,— мовив він,— моя найменша хиба;

Надбав їй перш дітей, потому дбав їй хліба, Та не було такого дня,

Щоб шмат насущника я з нею з’їв у мирі».

М а р т а

Оце і дяка вся моїй любові щирій,

Моїм турботам і трудам?!

Мефістофель

Та ні, він був такий удячний вам.

«Коли од Мальти,— каже,— я одплив, Молився ревно я за жінку й діток;

І небеса послали нам пожиток —

У турка наш фрегат галеру захопив, Ладовану султанськими скарбами.

Одвага високо в ціні —

Як паювали луп між нами, вояками, Припала дещиця й мені».

М а р т а

ОгтакІТо він, либонь, той скарб десь закопав?

Мефістофель

Гай-гай! Тепер шукайте вітра в полі!

В Неаполі, гуляючи на волі,

Він панночку гарнесеньку спіткав,

І щиро так вони удвох кохались,

Що аж по скін сліди на нім зостались.

М а р т а Лайдак! Ледачеє ледащо!

І в злиднях він бахурував!

Рідних дітей обкрав нізащо!

Мефістофель

За те ж його й Господь скарав.

Я б, бувши вами, може, з рік Додержував як слід жалоби,

А там уже когось знайшов би до вподоби.

М а р т а

Е, ні, таких, як перший чоловік,

По цілім світі треба пошукати —

Таке дурне й плохе було воно!

От тільки що любив, сердега, мандрувати, Чужих жінок, чуже вино Та в розпрокляті кості грати.

Мефістофель Ну, ну, це не такі вже вади!

Бо, може, й вам він попускав З таких робити дещо справ.

Коли б мені такі умови —

Каблучки я змінять готовий.

М а р т а Та що ви, пане! Пан жартує! Мефістофель

(до себе)

Чи не пора звідціль тікать?

Ця й чорта може упіймать!

(До Маргарита).

А ваше серце що віщує?

Маргарита Не розумію вас.

Мефістофель (до себе)

Дитина!

(Вголос).

Прощавайте!

Маргарита

Прощайте!

М а р т а

Паночку, стривайте!

Я хтіла б посвідку дістать,