Слава ЗСУ!

На привселюдне каяття.

Г р е т х е н Він, певне, жениться на ній.

JI і з х е н

Нема дурних! Та він же зух — Ще знайде сто таких красух; Уже відкинувсь.

Г р е т х е н

Одурив!

JI і з х е н

А хоч би славу і покрив,

То хлопці зірвуть з неї вінця.

А ми їй — січки під ворітця.

(Пішла).

Г р е т х е н (сама, вертаючись додому)

Як сміло я колись судила,

Як дівчина яка зблудила!

Як я словами гріх діймала,

Що й слів на те було замало!

Як я його, було, чорню І бідну покритку виню.

Яка була в мені пиха!

І ось — сама не без гріха.

Та все, що в гріх мене ввело, Ох Боже, любе й миле було!

У ніші муру статуя Mater dolorosa, перед нею глечики з квітами. Гретхен стромляє свіжі квітки в глечики.

Гретхен

О Діво,

Глянь милостиво,

За гріх мій Бога вмилосердь!

Мечем пробита,

Жалем повита,

Ти зриш Святого Сина смерть. Отця зовеш ти Й зітхання шлеш ти До неба, скорбі повна вщерть.

Хто знає,

Як крає

Це серце біль трудний?

Як душа моя страждає,

Чим тремтить, чого жадає — Видно лиш Тобі одній!

Чи то б куди пішла я — Тяжка, тяжка, тяжкая На серденьку печаль!

Чи то одна сиджу я —

Тужу, тужу, тужу я,

Терзає душу жаль.

Скропила я ції квіти Росою, ах! сліз моїх,

Коли я рано-вранці Для Тебе рвала їх.

Як промені веселі Заграли крізь вікно,

Ридаючи, в постелі Сиділа я давно.

Спаси! Одринь ганьбу і смерть!

О Діво,

Глянь милостиво,

За мене Бога вмилосердь!

Вулиця, біля дверей Гретхен.

Валентин

(солдат, брат Гретхен)

Коли, бувало, на іульні Товариші мої п’яні Почнуть хвалить та величать Своїх улюблених дівчат,

П’ючи хильцем, щоб та хвала Іще міцнішою була,—

Сиджу я нишком у кутку І чвань ту слухаю грімку,

А там всміхнусь, розгладжу вус І, повну взявши, було, озвусь:

«Ну що ж, усякому своє!

Та де в краю дівчина є,