Слава ЗСУ!

Щоб Гретці-сестриці рівня була,

Щоб їй водиці подать могла?» — Дзень-брязь! Дзень-брязь! Бряжчать чарки, Аж гук устане: «Правда його!

Вона — окраса дівоцтва всьогоЬ» —

І поніміють всі хвальки.

Тепер до чого ж довелося!

Дерись на стіну, рви волосся!

Усяка погань шпильки пускає,

Киває, моргає, плечима стискає,

Й на кожен закид, кожен закив Мовчи й печи, мов злодій, раків!

Хоч їх усіх поб’ю на рам’я,

А все ж брехні їм не завдам я.

Це хто ж іде? Ще й крадькома... їх двоє, сумніву нема.

Коли це він, той шалапут,

То я йому зроблю капут!

Фауст, Мефістофель.

Фауст

Отак, як там, в каплиці, за вікном Проблискує лампадка невгасима,

А далі ледве-ледве блима,

І тьма згущається кругом,—

І в мене в серці споночіло.

Мефістофель

А в мбне якось ниє тіло,

Мов у кота, що по щаблях,

По ринвах крадеться на дах;

А на душі вже так цнотливо... Злодійкувато й похітливо...

То вже по жилах жбуха, б’є Вогонь Вальпуржиної ночі,

Що післязавтра настає,—

Тоді й до сну байдужі очі.

Фауст

А скарб тоді підніметься мені,

Що он мигоче в глибині?

Мефістофель

Так, ти зрадієш — не сказати; Казанчик вигулькне пузатий:

Я якось зазирнув згори —

Які там гарні таляри!

Фауст

А там нема якихсь окрас Для любої моєї кізки?

Мефістофель

Чому ж, я бачив там якраз Чудових перел зо три низки.

Фауст

Гаразд! Не хочеться мені Іти до неї впорожні.

Мефістофель

Чого ж на себе нарікати,

Як можна й даром скуштувати?

Ось зорі сповнили всю неба глибину, Нам можна братися за діло.

Я їй моральної утну,

Щоб їй скоріше закортіло.

(Співає, приграючи на цитрі).

Катрусю, чом Стоїш смерком Попід вікном У хлопця, що ти любиш?

Гляди, гляди,

Не йди туди,

Побійсь біди —

Віночка там загубиш.

Йому дарма;

Зведе з ума —