Слава ЗСУ!

Де він, де? Я вчула слово кличне!

Вільна я! Зникло тло темничне!

Швидше, швидше пригорнути,

Упасти на груди!

Крикнув він: «Гретхен!» Той голос любовний Крізь регіт глумливий і скрегіт зубовний,

Крізь ревіт пекельний, диявольський сказ — Той голос коханий впізнала я враз!

Фауст

Це я!

Маргарита Це ти! Ох, ще скажи! Ще раз!

(Обіймає його).

Це він, це він! Не стало мук, образ,

І тьми тюрми, й кайданів, і недолі!.. Це ти! Я знов на волі!

Ти мене спас!

Дивись, ось тая вулиця,

Де вперше ми ззирнулися,

А ось і той садок,

Де з Мартою тебе я ждала в вечорок. Фауст (хоче вивести її)

Ходім! Ходім! Маргарита (пестить його)

Лишись!

І я тут лишусь, як ти лишишся!

Фауст

Та не барись!

Як забаришся,

То нам на волі не бувать.

Маргарита

Ти що? Не вмієш цілувать?

Зі мною тільки розлучився,

Вже й цілуватись розучився?

Чому ж такий страшний тепер став? А ти ж було речами і очами До мене небо прихиляв

І цілував-заціловував до нестями. Цілуй мене!

Бо цілуватиму тебе!

(Обіймає його).

Ой! Уста твої холодні і німі!

Чого?

Не стало кохання Зарання...

Хто відняв його?

( Одвертається).

Фауст Ходім! За мною! Люба, схаменись!

Люблю тебе стократне, як колись, Молю тебе, за мною лиш іди!

Маргарита

(обертається до нього)

Хіба це ти? Чи це ж і справді ти?

Фауст Це я! Ходім!

Маргарита

Ти з мене пута зняв

І знов мене в обійми взяв.

Чого ж мовчать у тебе жах і гнів?

Чи знаєш ти, кого це ти звільнив?

Фауст Ходім! Ходім! Тікає ночі мла!

Маргарита

Рідну неньку з світу я звела,

Втопила рідне дитя.

Твоє й моє було в нім життя.

Твоє... Це ти? Чи, може, ні?

Дай руку мені! То це не вві сні?!

Люба, мила рука! — Ой, вона ж вогка! Обітри! Здається, мов То кров.