Слава ЗСУ!

Що всі раз по раз захищають?

Що всі і лають, і кленуть?

Кого ти не повинен звати?

Кого всяк радо спом’яне?

Що вдерлося в твої палати,

І що само себе жене?

Цісар

Покинь свої химерні речі,

Вони тут зовсім не до речі!

То справа ось оцих панів,

Ти б краще їм клубок розплів.

Мій блазень зник,—то пеклу певна здобич,Зміни його і стань зі мною побіч.

Мефістофель стає ліворуч от трону.

Гомін у юрбі

Блазень новий... Біда ізнов...

А звідки він?.. Як увійшов?..

Який бридкий!.. А де ж старий?..

Той був гладкий... А цей худий...

Цісар

Вітаю вас, кохані друзі,

Що зблизька й здалека зібрались! Навколо мене в вірнім крузі Під щасною зорею ви з’єднались.

Але скажіть, чому, коли Від нас турботи відлягли,

Коли над все були б ми раді Потішитись на маскараді,—

Чому нам мучитись на раді?

Ви кажете, не випада інак...

Ну що ж? Як так, нехай і так!

Канцлер

Скажи, яка найвища з всіх чеснот,

Що сяєвом царське чоло вінчає,

Що володар завжди являти має?

То справедливість! Всього, що народ

Бажає, любить, вимагає, просить,

Усього того в цісаря задосить.

Та що з того, що в нім є серця доброта,

І мудрість розуму, й правиці щедрота,

Коли неправда навкруги панує,

Лихеє лихо тут і там лютує?

Поглянь відціль, де твій пишає трон,

На весь свій край — страшний побачиш сон! Біда біду в тім біднім царстві плодить, Несправедливість всюди верховодить І беззаконство стало за закон.

Той краде вівці, той дружину,

Той свічники й хрести з церков,

І злодіям немає впину —

Те споживуть і крадуть знов...

Ідуть до суду потерпілі,

Де сяє в мантії суддя,—

І там злочинці знахабнілі Законом крутять без пуття;

Співвинуватці їм поможуть (Скрізь має силу брат чи сват!)

І всю вину на того зложать,

Хто Богу душу винуват.

Весь світ у прірву западеться,

Коли сумління в нас мовчить;

Хіба ж чуття тут розів’ється,

Що справедливості навчить?

Перед хабарником підлесним Усякий голову схилив;

Суддя ж, що покарать не вмів.

Уже не може бути чесним.