Слава ЗСУ!

Бери лопату, рийся сміло І докопаєшся скарбів.

Гомін у юрбі

У мене ниє тіло все...

А мною трясця мов трясе...

У мене поперек свербить...

Мені за спиною знобить...

Це все недурно, так і знай,

Що тут скарбів хоч одбавляй.

Цісар

Словами годі вже блудити!

Ні, нас на місце те веди ти,

Вкажи, де скарб копать, скоріш! Своєю власною рукою Займусь роботою такою;

А брешеш — то таке укою,

Що в пекло зразу полетиш!

Мефістофель

Без тебе можу полетіти.

Та трудно все й перелічити,

Що де сховалось, нічиє.

Буває, в полі бідний ратай Виорює в горщечку скарб багатий; Перш думає, що в нім селітра є,

А згодом бачить, радістю пойнятий, Що золото там щире виграє!..

А скільки є незнаних склепів, Підвалів, хідників, вертепів,

Куди знаючий хід проб’є!

Там, в глибині, в підземнім світі, Мовчанням темрявим повиті, Скарби блискочуть коштовиті: Полумиски і тарілки Стоять уряд, із злота литі,

А поруч — чаші і чарки Жахтять в черленім самоцвіті,

І тут же прастаре вино:

Клепки потліли вже давно,

Та держить бочку камінь винний; Шляхетні трунки старовинні,

Як і коштовності оті,

Укриті темрявою ночі,

Чекають на часи урочі;

Із чого вдень МИ КПИТЬ охочі,

Чарує чаром в темноті.

Цісар

Що темнота! Пуття у ній немає. Що ціну має — хай на сонці сяє! Хто шахрая впізнає уночі?

Який же кіт у темряві не сірий?

Ні, вдень, при всіх ти скарб чудесний вирий, Давай сюди чаровані ключі.

Мефістофель

Ні, сам візьмися до лопати,

І збагатишся ти стократ,

З землі зумівши накопати Черідку золотих телят.

Тоді любенько, без ваги Оздобиш ти себе й свою подругу; її красу й твою потугу Підвищать ті клейноди дорогі.

Цісар

Скоріш! Скоріш! Та доки ж одкладати?!

Астролог

(як вище)

Бажанням, царю, треба міру дати;

Ти перше нам веселе свято справ:

Не слід хапаться враз за десять справ. Подіймо зверху, щоб тоді спідсподу Дістать певніше гідну нагороду.

Як хочеш благ, то будь благим в душі,

Як хочеш втіх — то кров буйну втиши,

Як прагнеш вин — до виноток берися,