Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Відкриття стадії мавполюдей, тварин-приматів, зустріло свого часу рішучий опір, було кваліфіковане як наклепництво на людство, як мізантропічна вигадки проповідників природної еволюції, ще образливіша за проголошувану ними спорідненість людей і мавп.

Однак археологія підтвердила цю гіпотезу, зібравши неспростовні докази на її користь. Щоправда, м’ясоїдство не веде всіх хижаків до появи в них розуму — таке можливе тільки при збігові багатьох незвичайних обставин. Хижим рептиліям епохи мезозою було далеко до розуму, і ніщо не свідчить про те, що якби їх не знищила катастрофа на рубежі крейдяного і тріасового періодів, спричинена гігантським метеоритом, котрий розірвав ланцюг живлення глобальним охолодженням клімату, найголовніші на той час рептилії досягли б людиноподібного інтелекту.

Але наявність розумних істот на Квінті не викликала жодного сумніву. Чи вони розвинулися з рептилій, чи, може, з виду, який на Землі не виник, особливих дебатів не викликало. Важливим був тип їхнього розмноження. Але якщо квінтяни не належали ні до плацентарних ссавців, ні до сумчастих, то їхню двостатевість доводила генетика: згідно з нею біологічна еволюція віддає першість розмноженню в цій формі. Чисто біологічна інформація захована в генеративних клітинах 1 не відкриває шансів культурогенезу, бо сприяє виникненню видових змін у темпі, який вимірюється мільйонами років. Акселерація розвитку мозку вимагає скорочення інстинктів, успадкованих біологічно, на користь знань, здобутих від батьків. Створіння, яке, приходячи на світ, завдяки генетично природженому запрограмуванню знає «все або майже все», що необхідне для життя, може блискуче давати собі раду, але не чдатне радикально видозмінювати життєву тактику. А хто на це не здатний, того не можна вважати розумним.

Отже, на початку й тут була двостатевість, було без сумніву мисливство й довкола цих перших плодів розросталася протокультура. Такий її дволанковий початок і серцевина.

А чим він відбивається й проявляється у протоку льтурі? Увагою, зверненою на пі ланки: використання статі і використання ловів. Перед виникненням письма, перед розвитком незвірячих способів застосування тіла та спритності, якої вимагає мисливство, переносить реальне життя в зображення; це ще не символи, а магічне заохочування Природи, щоб вона дала мисливцям бажане; візерунки, які можна малювати; вирізьблені на камені подоби того, що можна й що хочеться вирізьбити.

І так далі. Відштовхнувшись від цих передумов, ҐОД виконав поставлене завдання — пристосувати до статевих і ловецьких зусиль сконцентрований у послідовності образів міф, чи швидше легенду, передачу, видовище, з акторами:

Сонцем, танцями на тлі веселок, поклонами; але це був епілог; спочатку була боротьба. Кого? Невиразних, проте гордо випростаних істот. Таких самих. Напад і боротьба, які закінчилися спільним танцем.

Солазер повторював цей «планетарний спектакль» у кількох варіантах протягом трьох діб, з короткими перервами, котрі означали кінець і початок, і з такою сфокусованою колімацією, щоб він з’являвся на похмурому небі планети в межах зору або з обмеженням до площі хмарових екранів над кожним континентом уночі і вдень. Гаррах і Поласар скептицизму свого не змінили. Припустімо, квінтяни побачать це видовище і навіть зрозуміють. Ну й що з цього? Хіба ми не розбили на друзки їхній Місяць? Це був куди сумніший спектакль, але більш промовистий. Та припустімо, що вони витлумачать це як мирний жест. Хто? Населення? Хіба думка населення взагалі має якесь значення під час столітньої космічної війни? Хіба на Землі перемагали пацифісти? Що вони можуть зробити, щоб бодай писнути, не перед нами, а хоча б перед своїми володарями? Спробуй переконати дітей, що війна — це бека. Що з цього вийде?

Тим часом замість задоволення від своєї ідеї Темпе відчув тривогу, яка паралізувала його. Щоб струснути її з себе, він пішов трохи прогулятись.

«Гермес» був, по суті, безлюдним гігантом — житлова частина разом зі стерновими рубками і лабораторіями зосереджувалася в ядрі, не більшому за шестиповерховий будинок. Там, крім диспетчерської, були лікарняні приміщення, малий зал для нарад, де ніхто ще ні разу не збирався, під ним кают-компанія з автоматичними плитами, ’а далі рекреаційні відділи, тренажна, купальний басейн, наповнюваний тільки тоді, коли це дозволяв корабель, ідучи тягою достатньої сили, щоб вода не злітала в повітря краплями. Був тут і напівовальний амфітеатр, він теж призначався для розваг і видовищ, хоч і в ньому ніколи не було живої душі.

Ці вигоди, про які так сумлінно подбали будівники, виявилися п’ятим колесом у возі. Бо кому б спало на думку дивитись тут найвигадливіші голографічні вистави? Для екіпажу ця центральна частина корабля ніби не існувала взагалі — можливо, її ігнорували через те, що з огляду на останні події вона вже кілька місяців просто всіх дратувала. Проекційний і купальний зали завдяки архітектурній винахідливості, так само як і відділення розваг (у ньому не бракувало ні бару, ні павільйонів, як у луна-парку маленького містечка), мали підтримувати в них ілюзію земного життя, але тут, стверджував Герберт, проектувальники забули спитати поради в психологів. Через те ця ілюзія сприймалася як лицемірство, і Темпе, вирушивши на прогулянку, пішов у зовсім інший бік.

Попередня
-= 105 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!