Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Між місцем перебування розвідників і зовнішнім панцирем корабля на всі боки тягнувся простір, поділений уздовж бортових і кільових лонжеронів та балок перегородками, з безліччю вимкнених і діючих агрегатів. Увійти сюди можна було через люки в обох кінцях палуби, які герметичне закривалися, біля корми — за санітарними приміщеннями, а на носі — з коридора верхньої стернової рубки. Вхід у глиб корми перекривали наглухо зачинені й навхрест заблоковані ворота з написами, на яких постійно горіло застережне червоне світло, бо там у недоступних для людей камерах перебували в удаваному заціпенінні сидеральні перетворювачі, колоси, наче в легендарній гробниці Магомета, підвішені в порожнечі на невидимих магнітних подушках. Однак можна було податися за носову перегородку — і Темпе спрямував туди свою ходу. Йому довелося пройти через стернову рубку, де він застав Гарраха за заняттям, яке за інших обставин розсмішило б його: Гаррах, який чергував, вирішив напитися соку з бляшанки, надто енергійно відкрив її й тепер, пливучи навскоси до стелі, наздоганяв жовту кулю апельсинового соку, яка м’яко хвилювалася, мов велика мильна булька,— з соломинкою в роті, щоб усмоктати її, перш ніж вона обіллє йому обличчя. Відчинивши двері, Темпе зупинився, щоб струмінь повітря не розсіяв кулю соку на тисячу краплин, зачекав, поки Гаррах щасливо завершив своє полювання, і тільки після цього, вправно відштовхнувшись, полетів в обраному напрямку.

Звична координація рухів у невагомості розладнується, але Темпе швидко згадав давній досвід. Тепер йому не треба було замислюватися над тим, на яку ширину розчепірити ноги, ніби альпініст у скелястій розколині, щоб відкрутити обидва замкові, гвинтові маховики люка. Необізнаний із цією справою, мабуть, сам перекинувся б, силкуючись відкрутити маховики зі спицями, схожі на ті, які застосовують у банківських сейфах. Темпе швидко замкнув люк за собою, бо хоч носові перегородки й заповнювало повітря, воно не відсвіжувалося й просякло гіркуватими випарами хімікатів, мов на промисловому комбінаті.

Попереду відкрився простір, який звужувався вдалині й був тьмяно освітлений довгими лініями люмінесцентних ламп, з подвійними решітчастими розпірками біля бортових стін, і Темпе не поспішаючи пірнув туди. Поминав, звикаючи до гіркоти в роті й горлі, оксидовані тіла турбін, компресорів, термогравітори, з їхніми галерейками, ґанками, драбинками, спритно обпливаючи величезні, товстостінні трубопроводи, як аркові прольоти біля резервуарів води, гелію, кисню, з розложистими фланцями в кільцях гвинтів, і присів на одному з них, наче мушка. Він і справді був мушкою в нутрощах сталевого кита. Кожен резервуар перевищував тут костьольну вежу. Стара люмінесцентна лампа рівномірно мерехтіла, і в цьому мерехтливому світлі оксидовані випуклості резервуарів то темніли, то яснішали, наче опилені сріблом. Він тут добре орієнтувався.

Від перегородок із запасними резервуарами поплив туди, де в масивній ізоляції центрального ярусу в сяйві власних ламп блищали нуклеоспінові блоки, підвішені до портальних кранів, з закупореними отворами. Нараз повіяло різким холодом, і він побачив укриті інеєм гелієводи кріотронних систем. Мороз був такий міцний, що Темпе завбачливо схопився за найближчий тримач, аби не торкнутись цих труб, бо миттю примерз би до них, мов мушка в павутинні. Тут не було чого робити, через це Темпе почував себе, як на прогулянці. Похмура безлюдність свідчила про могутність корабля й викликала підсвідоме захоплення. У донних трюмах стояли самохідні екскаватори, важкі і легкі спускні апарати, далі рядами — контейнери: зелені, білі, голубі для інструментального цеху, для ремонтних автоматів, а біля самого носа — два великоходи з гігантськими обертовими ковпаками замість голів.

Випадково, а може, й навмисне, Темпе потрапив під сильний струмінь повітря, виштовхуваного з термічних вентиляційних сит, і його віднесло до бакбортових шпангоутів внутрішньої броні, завбільшки з мостові прогони, але він уміло скористався наданою швидкістю й відштовхнувсь од них. Наче стрибун із трампліна, полетів головою вперед, рухаючись сповільненими обертами навскоси, до поруччя критої листовим металом носової галереї.

Він любив це місце. Сівши на поруччя, точніше, підтягтись до нього обома руками, він побачив перед собою мільйон кубічних метрів корабельних носових трюмів: високо в глибині горіли три зелені вогники над люком, крізь який увійшов сюди. Під ним — у всякому разі під ногами, що, як завжди в невагомості, здавалися чимось абсолютно зайвим, на платформах, прикріплених до бремсбергів, зараз піднятих — стояли літальні самокеровані апарати на повітряній подушці, була там і труба катапульти, схожа на жерло гармати неймовірного калібру. Та тільки-но Темпе спинився, як його огорнула та сама тривога, точніше, почуття незрозумілої марноти, яке наринуло на нього невідомо звідки.

Попередня
-= 106 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!