Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Крізь жаростійкі лінзи телевізорів показалася територія посадки під навальне розсунутими хмарами. Він побачив сіру, трапецеїдальну площину космодрому, яка на півночі впиралася в гористі схили, а з решти боків була облямована великою кількістю червоних іскор — вони тремтіли в вібруючому повітрі, наче пломінці свічок, які сильно коптять. Це з них били струмені металевого пилу.

Викинуті радикали амонію й срібла зробили своє: рештки хмар над місцем посадки розрядилися такою зливою, що іскорки, які пурпурове коптіли, на кілька хвилин потемніли, але, не загашені, знов розгорілися в брудних клубах водяної пари. Дивлячись на південь крізь дими, що їх розганяв буйний циклон, Темпе помітив чорнувату забудову, схожу на розчавленого головонога або сепію з численними розбігами блискучих смуг — не трубопроводів і не шосе, бо вони були ввігнуті й з поперечними пругами.

Асоціація з восьминогом виникла, мабуть, через циклопове око, яке дивилося на нього гострим дзеркальним поглядом. Мабуть, це був величезний оптичний параболоїд, який стежив за зниженням ракети. В міру того, як Темпе спускався, зелень північних пагорбів за місцем посадки змінювала свій вигляд. Те, що з висоти здавалося крутим лісовим масивом з врізаною в нього чотирикутною бетонною плитою, втрачало вигляд бору. Не крони дерев зливалися в темно-зелену кучеряву площину, а сухі, мертві, кущисті згущення чи то химерних загороджень, чи величезних мотків якогось дроття або тросів. Темпе бачив витвори інженерії, мистецтво якої не знало земних канонів. Якби людям випало звести технічні споруди довкола космодрому в широкій улоговині між містом і схилами гір, вони подбали б про упорядкування території, яке поєднувало б їхню функціональність з естетикою геометричних форм. І вже напевно не пообсновували б лисі схили гущавиною дико розгалужених металевих наростів і вузлів, які не могли бути результатом саперних робіт, що маскували псевдорослинними сітками військові об’єкти, бо неприродність такого камуфляжу сама себе видавала.

Коли Темпе холодною тягою садив ракету на сірий бетон, увесь схил зник під ворушкими хмарами, мов колюча ящерина шкіра, поцяткована ґудзями коростявого висипу. Перше ніж він глянув на забудову півдня — цю сепію, що вже випливла за горизонт і дивилася на нього дзеркальним оком у чорному обводі,— він змушений був узятися за кермо. Перевантаження з чотирьох спало до двох, стиснений кисень крижаним кипнем бризнув із сопел, членисті лапи розчепірилися під кормою, і, коли вдарились об твердий ґрунт, двигун останній раз ригнув полум’ям і змовк.

Трьохсоттонна ракета виконала на шасі кілька сповільнених присідань і завмерла остаточно. Відчуваючи всіма нутрощами приплив сили тяжіння, зовсім іншого, ніж при гальмуванні, під сичання амортизаторів, яке дедалі слабшало, він розстебнув ремені, випустив повітря із захисного шару скафандра і став на рівні ноги. Лямки з застібками зсунулися йому з пліч і з грудей. Аналізатор показував, що в повітрі немає отруйних газів, тиск становив тисячу сто мілібар, але він повинен був вийти в шоломі, отож переставив кисневу муфту на особистий балон. Після вимкнення телевізорів у кабіні спалахнули вогні. Він кинув погляд на привезений товар — обабіч сидіння стояли важкі контейнери на коліщатах, щоб їх можна було котити. Гаррах старанно вивів на них величезну одиницю і двійку, щоб він, чого доброго, не переплутав їх. Гаррах, напевне, йому заздрив, але нічим цього не виказував. Він був добрий товариш, і пілот пошкодував, що його зараз немає поруч. Можливо, вдвох вони легше впоралися б із дорученим завданням.

Задовго до польоту, коли ніщо, крім слів Лаугера на «Еврідіці», не зміцнювало його в переконанні, що він «побачить квінтян», Темпе впав у депресію, яку помітив ҐОД, але після розмови з лікарем діагноз машини було відкинуто. Його гнітило не те, що контакт із квінтянами він визнавав безглуздим у самому принципі, а те, що вони, земляни, вступили в боротьбу за контакт, удавшись до насильства як найвищого козиря. Він ні з ким не ділився цією думкою, бо над усе хотів побачити квінтян, тож як міг би сам особисто, попри всі застереження й сумніви, проґавити такий шанс? Араго засудив такі контакти ще до того, як пролунав сигнал «демонстрації сили», лицемірство називав лицемірством, повторював, що вони підступно вступають з квінтянами в торги й так рішуче вимагають порозуміння з ними, що зрештою забувають про нього, затуляючись масками й хитрощами. Можливо, так вони наражають себе на меншу небезпеку, але щораз більше віддаляються од справжньої перспективи контакту з Невідомим Розумом. Вони викривали його викрути, піддавали осудові кожну відмову, і це робило мету експедиції тим менше досяжною, чим жорстокіших ударів завдавали для досягнення тієї мети.

Попередня
-= 126 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!