Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Ґоссе повернувся разом із кріслом, і напнутий шнур стяг його навушники на шию.

— То де ж той ваш Сінко?

— На борту. Я сказав, щоб він перевірив реактор. Лондон і далі запитально дивився на свого керівника. Той похитав головою й пробурмотів:

— Нічого нового.

— А їхні вертольоти?

— Повернулися. Видимість нуль.

— Ти спитав про їхню вантажопідйомність?

— Не дадуть ради. Скільки важить гігавипромінювач? — звернувся він до пілота, який прислухався до розмови.

— Точно не знаю. Десь, певно, тон сто.

— Що вони роблять? — вів своєї Лондон. — На кого чекають?

— На Кілліана,— відповів Ґоссе й брутально вилаявся.

Лондон витяг зі стінної шафи пляшку, поколотив її, ніби перевіряючи, чи «е допоможе в такій ситуації, і знову поставив на полицю. Пілот вичікував, уже не відчуваючи ваги скафандра.

— У нас пропало двоє людей,— озвався Ґоссе. — Не дійшли до Ґрааля.

— Не двоє, а троє,— понуро заперечив Лондон.

— Місяць тому,— вів далі Ґоссе,— ми отримали транспорт — нові діґлатори. Шість штук для Ґрааля. Ґрааль не міг прийняти кораблі, бо не встиг знову забетонувати космодром. Коли приземлився перший контейнеровоз «Ахіллес» вагою в дев’яносто тисяч тон, плити потріскалися, хоч їх прийняла комісія. Ще добре, що не перевернувся корабель. Його витягали з провалу й перевозили до верфі дві доби. Терміново залили провал цементом, виклали вогнетривкою основою і відкрили порт. Але ці діґлатори лишилися в нас. Експерти визнали, що перевозити ракетою їх не варто, та й, зрештою, капітан «Ахіллеса»— Тер Леоні. Де там йому було перевозити дев’яностотисячник за сто миль з Ґрааля сюди. Таке громаддя! Марлін прислав двох найкращих водіїв. Минулого тижня вони перевезли дві машини до Ґрааля. Діґлатори вже там працюють. А позавчора ті ж самі люди повернулися до нас вертольотом, щоб забрати інші машини. Вирушили на світанку, вдень проминули Великий Шпиль і, коли почали спускатися з нього, зв’язок урвався. Ми витратили багато часу, бо супроводжувати машини від Шпилю має сам Ґрааль. Отож вони думали, ніби водії не відповідають, тому що опинились у нашій радіотіні.

Ґоссе розповідав про це спокійно й монотонно. Лондон стояв спиною до вікна. Пілот слухав.

— Тим самим вертольотом прилетів з операторами й Піркс. Посадив свого «Гуллівера» на Ґраалі й хотів зустрітися зі мною. Ми з ним давно знайомі. Вертоліт мав забрати його ввечері, але не прилетів, бо Марлін усі машини вислав на пошуки. Піркс не хотів чекати. Або не міг. Мав завтра стартувати й хотів сам бути присутній при перевірці корабля. Отож я й мусив дозволити йому повернутися до Ґрааля одним з діґлаторів. Я взяв з нього слово, що він ітиме південною трасою, хай довшою, але без провалин. Він дав слово, але не дотримав його. Я бачив на ОПС, як він спускавсь у кратер!

— А що це таке — ОПС? — озвався пілот. Він був блідий, на чолі в нього виступили краплі поту: він чекав на відповідь.

— Орбітальний патрульний супутник. Пролітає над нами що вісім годин, саме тоді я отримав від нього зображення. Піркс зійшов униз і зник.

— Піркс? — Пілот пополотнів. — Командор Піркс?

— Так. Ви з ним знайомі?

— Чи ми знайомі?! — скрикнув пілот. — Я проходив службу під його керівництвом. Служив у нього стажером. Він підписав мого диплома… Скільки років Піркс виходив живий з найгірших… — Пілот не договорив. Його тіпало. Він обіруч ухопив шолома, ніби хотів пожбурити ним у Ґоссе. — Як ви дозволили йому йти самому в діґлаторі? Як ви могли? Адже він командор дальніх польотів, а не якийсь водій…

— Піркс добре знав ці машини, коли ви ще пішки під стіл ходили,— заперечив Ґоссе. Він, мабуть, хотів захиститися від звинувачень.

Лондон з кам’яним виразом обличчя підійшов до моніторів, перед якими з навушниками на шиї сидів Ґоссе, й витрусив у нього під носом попіл з люльки до порожнього алюмінієвого баку. Непорозуміло оглянувши люльку, він стис її з такою силою, що вона тріснула навпіл, викинув уламки, повернувся до вікна й закляк, сплівши руки за спиною.

— Я не міг йому відмовити… — відгукнувся Ґоссе.

Було зрозуміло, що він звертається до Лондона, котрий, наче не чуючи його, дивився крізь вікно на мінливе клуб’я рудого туману. Вже тільки ніс ракети виринав часом з його хвиль.

— Ґоссе,— раптом озвався пілот,— дайте мені машину.

— Не дам!

— Маю права оператора тисячників.

Очі Ґоссе на мить спалахнули, проте він повторив:

— Не дам. Ви ніколи не працювали на Титані.

Не кажучи й слова, пілот почав скидати скафандр. Відкрутив широкий металевий комір, повідстібав гачки на плечах, розпустив змійку, сягнув у пазуху і витяг добре зіжмаканий шкіряний гаманець. Наплічні сегменти розійшлися, мов розрізані. Він підступив до Ґоссе і почав по черзі викладати перед ним папери:

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!