Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

На стільниці лежало кілька рідкісних екземплярів гігантських термітів. Два-три воїни, велетенські й ніби скалічені створіння. Третину їхнього тулуба вкривав роговий панцер із забралом, що закінчувалося щелепами. Тонкі ніжки і черевце здавались нікчемними проти могутнього панцера.

— У цьому для вас нема нічого нового, чи не так? Нам відомо, що існують цілі території, де панують терміти. У Південній Америці… Вони мають два види солдатів, щось на зразок поліції й війська. Термітники сягають восьми метрів заввишки. Збудовані з піску та виділень — матеріалу твердішого від портлендського цементу. Ніяка сталь його не бере. Безокі, білі, м’які комахи, їхнє плем’я живе кільканадцять мільйонів років. Термітів досліджували Паккард, Шмельц… Ви розумієте? Я врятував шаманського сина, й взамін за це… Ох, то був мудрець… Знав, як віддячити білій людині по-царськи. Такий зовсім сивий, аж попелястий негр, обличчя — наче маска, закопчена димом. Він сказав мені так:

— Термітники тягнуться милями, вся рівнина вкрита ними. Як ліс, як мертвий ліс, один біля одного, скам’янілі велетенські стовбури — між ними важко Продертися. ґрунт скрізь твердий, глухо гуде під ногами, встелений переплетеними товстими трубками. Це хідники, якими бігають терміти. Хідники — з того ж цементу, що й самі термітники. Занурюються глибоко під землю, знову виходять на поверхню, розгалужуються, перехрещуються, проникають усередину термітників, у хідниках є потовщення, де розминаються терміти. Там, у надрах міста, серед мільйонів скам’янілих гнізд, у яких вирує бурхливе життя, є один термітник, не схожий на інші. Невеликий, чорний і загнутий.

Нфо показав великим чорним пальцем, який вигляд у того термітника, і додав:

— Там міститься серце народу термітів. Більше нічого сказати не схотів.

— І ви йому повірили? — прошепотів слухач. Чорні очі професора пропікали його наскрізь.

—- Я повернувся до Бома. Купив п’ятдесят кілограмів динаміту у фунтових брусках, такі, як використовують у шахтах. Купив кирки, лопати, кайла, заступи— все необхідне. Баки сірки, броньовані шланги, протигази, сітки — найкращі, які пощастило дістати. Каністри авіаційного бензину і цілий арсенал інсектицидних засобів, які тільки можна собі уявити. Потім найняв дванадцятеро носіїв і поїхав у джунглі.

Професор помовчав, тоді спитав:

— Ви знаєте про експеримент Колленгера? Вважалося, що це казка. Щоправда, він був не фахівцем, а лиш аматором. Колленгер розділив увесь термітник згори донизу сталевою пластиною так, що обидві половини зовсім не сполучалися одна з одною. Термітник був молодий, терміти його ще тільки споруджували. Через шість тижнів Колленгер витяг пластину, й виявилося, що терміти будували нові ходи так, що їхні хідники з обох боків перетинки якнайточніше стикались один з одним — ані міліметра відхилення по вертикалі чи горизонталі. Так як люди будують з двох боків гори тунель і зустрічаються посередині її. В який спосіб терміти порозумілися крізь металеву пластину?.. Потім дослід Глосса. Також неперевірений. Глосс твердив, що коли вбити королеву термітів, комахи відчувають це в радіусі кількасот метрів і негайно збігаються до термітника.

Професор знову замовк, удивляючись у червоний жар каміна, над яким спалахували й згасали легенькі блакитні вогники.

— Дорога була нелегка… Спершу втік провідник, потім перекладач. Просто покидали речі й повтікали. Вранці, коли я прокидався в протимоскітній сітці — мовчання, вирячені очі, перелякані обличчя і шепіт за спиною. Зрештою я почав зв’язувати носіїв на ніч, а кінець мотузки обмотував навколо своєї руки. Ножі позабирав, щоб не могли перерізати пута. Чи то від постійного недосипання, чи від сонця в мене почалося запалення очей. Вранці я не міг розклепити повіки, так вони склеювалися. А тут шаленіло сонце. Сорочка від поту стояла лубом, як накрохмалена, до шолома не можна було доторкнутися пальцем, дуло рушниці пекло як розжарене.

Ми прокладали дорогу тридцять дев’ять днів. Я не хотів іти через село старого Нфо Туабе, бо він просив мене про це, отож ми вийшли з джунглів зненацька. Ця пекельна, задушлива гущавина з ліан і листя, сповнена криком папуг і мавп, скінчилася. Скільки сягало око, лежала рівнина, жовта, як лев’яча шкура. На ній серед кактусів здіймалися конуси й копиці. Споруджені наосліп і тому часом незграбні.

Ми заночували на узліссі. Над ранок я прокинувся від страшного головного болю, бо напередодні необережно зняв був на мить шолом, а сонце стояло високо. Спека була така, що повітря обпікало легені. Кон7ури предметів тремтіли, ніби пісок палав.

Я розглянувся. Негри повтікали, перегризши мотузку. Лишився тільки тринадцятирічний хлопець, Уагаду.

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!