Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Вони підвелися разом. Воскреслий астронавт був вищий за уславленого фізика й молодший. Лаугер не полетить, раптом спало на думку астронавтові.

Фізик дійшов з ним до дверей. Астронавт не бачив ні його, ані вогників, що миготіли на чорному екрані, не пам’ятав, чи попрощався, чи про щось іще говорив. Хотів увійти до малої роздягальні, та помилково відчинив не ті двері, вгледів у дзеркалі своє обличчя й повторив:

— «Побачиш квінтян».

Отож Марк засів за навчання. Баланс статистичних підрахунків загалом був ясний. Життя зароджується й розвивається на планетах впродовж мільярдів років, але на перших стадіях воно ще німе. Цивілізації виростають з цього життя не для того, аби щезнути, а щоб перейти на вищий, «понадлюдський» щабель. Через те, що частота техногенних народжень для звичайної спіральної галактики здебільшого постійна, цивілізації народжуються, достигають і йдуть у небуття в однаковому ритмі. І хоча безперестанку виникають нові, вони зникають після певного проміжку порозуміння,—інакше кажучи, «вікна контакту»,—швидше ніж можна обмінятися з ними сигналами.

Німота істот примітивних зрозуміла. Але поясненню мовчання високорозвинених істот присвячено безліч гіпотез. З тих припущень можна було б укласти цілу бібліотеку, та Марк лишив ці праці без уваги. Читав далі: для даної миті, чи для даного століття (з астрономічної точки зору це рівнозначно) Землю можна вважати єдиною цивілізацією ВЖЕ технічною й ЩЕ біологічною, що існує в межах Молочного Шляху. І тому надії СЕТІ здавалися назавжди похованими. Минуло півтора століття, поки з’ясувалося, що це не так. Подолати простір, що відділяє одну зірку від іншої, щоб одні Живі й Розумні могли зустріти Інших і повернутися додому,— завдання нездійсненне для прямого польоту. Коли б навіть астронавти летіли зі швидкістю, близькою до швидкості світла, вони б не побачили ні тих, до кого вирушили, ані тих, хто лишився на Землі. І тут і там за кілька років бортового часу мине щонайменше ціле століття.

Це категоричне твердження науки дало Церкві привід для такої рефлексії:

Той, Хто створив світ, зробив міжзоряну зустріч створених Ним істот химерою.

Він поставив перед ними перепону абсолютно порожню й невидиму, здолати яку неможливо: безодню свою, а не людську.

Так чи так, людські діяння йдуть завжди інакше, ніж думка, скерована до їхніх пророцтв. Розтулена безодня виявилася нездоланною перепоною. Проте, хоча її не можна було здолати, але можна було обминути серією спеціальних маневрів.

Усереднений час галактики єдиний — вона сама є годинником, який показує свій вік, а отже і час. Там, однак, де панує найвища напруга гравітації, галактичний час піддається раптовим змінам. Він має межі, біля яких спиняється. Це сфери Шварцшільда — чорні оболонки запалих у себе зірок. Ці оболонки є горизонтом подій. Предмет, який наближається до них, починає розпливатися в очах віддаленого спостерігача і зникає ще раніше, ніж торкнеться поверхні Чорної Діри, бо час, що його розтягає гравітація, пересуває світло відразу до інфрачервоного спектра, а потім до щораз довших електромагнітних хвиль, аж поки жоден відбитий фотон не повернеться до очей того, хто спостерігає, бо Чорна Діра всмоктує своїм горизонтом кожну частку і кожен промінь світла назавжди.

Зрештою, наближаючись до Чорної Діри, мандрівник буде розірваний разом зі своїм кораблем зростаючою гравітацією. Припливи і відпливи тяжіння розтягають там будь-який матеріальний об’єкт, перетворюючи його на справжню нитку, продовженням якої є промінь Чорної Кулі, і безповоротно поглинає того, хто в неї пірнув.

Зірку, яка запала в себе, колапсар, навіть не можна облетіти: припливи й відпливи тяжіння вб’ють мандрівників і розірвуть їхній корабель. Якби на місці корабля був найгустіший космічний карлик, нейтронна зірка, небесне тіло, що складається з увігнаних у нього атомних ядер, застиглих до такого твердого стану, проти якого твердість криці нагадуватиме густину газу,— це однаково нічого не дасть. Колапсар втягне й таке небесне тіло, немов веретено, вмить роздере і проковтне, а про загиблих нагадуватимуть лише дотліваючі смолоскипи рентгенівського випромінювання в космічний простір.

Отак раптово гільйотинує прибульців колапсар, утворений із зірок, кількакрат важчих за Сонце. Однак, якщо маса Чорної Діри виявиться й тисячосонячна, тяжіння біля її горизонту може бути не дужче від земного. Тому попервах нічого не загрожуватиме кораблеві, що туди потрапить, і екіпаж, запливаючи під такий горизонт, може взагалі нічого не помітити. Але він уже ніколи не вибереться з-під цієї невидимої оболонки. Корабель, засмоктаний углибину велетенського колапсара, через кілька днів або годин (залежно від маси пастки) зануриться до її центру.

Попередня
-= 47 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!