Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Такі теоретичні моделі гравітаційних могил створила астрофізика кінця XX століття. Як часто буває в історії пізнання, модель виявилася недосконалою — занадто спрощеною. Спершу її скоригувала квантова механіка: адже кожна Чорна Діра випромінює то слабше, що більшою вона є. Гіганти, які зазвичай стирчать у центрі галактик, теж колись щезнуть, хоч їхнє «квантове випаровування» триватиме сто мільярдів років. Вони будуть останніми реліктами колишньої пишноти зоряного Космосу.

Дальші підрахунки й моделювання виявили нові відмінності Чорних Дір. Коли відцентрова радіація зірки, слабшаючи, вже не може опиратися тяжінню й зірка западає, то не відразу набирає форми кулі. У своєму колапсі вона тремтить, нрче крапля, то розплескуючись диском, то розтягаючись веретеном. Таке коливання триває зовсім недовго, й частота його залежить від маси колапсара. Він поводить себе наче гонг, що б’є сам у себе. Але навіть замовклий гонг можна примусити коливатись, ударивши в нього. Так само й Чорну Кулю можна примусити знову коливатися за допомогою сидерального інженерного мистецтва.

Щоб змусити Чорну Кулю резонувати, треба добре розумітися на цій галузі науки і мати в своєму розпорядженні необхідну потужність порядку 1044 ергів, випромінювану в потрібному напрямку і з потрібною силою. Для чого це потрібно? Щоб утворити те, чому астрофізики надали назву «темпоральна цибулина». Подібно до того, як осердя цибулини оточують шари м’якоті, які на зрізі здаються кільцями спиляного дерева, колапсар при резонансі оточує себе вигнутим гравітацією часом, а вірніше — заплутаним прошарком часопростору. Для далеких спостерігачів Чорна Діра вібрує, немов камертон. Але для того, хто опиниться біля неї у горизонталі видозміненого часу, показання галактичного годинника втрачають будь-яке значення.

Отож, якщо корабель досягне Чорної Діри, що раз у раз деформує часопростір, то може втрапити у брадихрон і в тій зоні сповільненого часу пробути цілі роки.

На очах спостерігача, який перебуває ззовні, корабель зникне, досягши Чорної Діри, і після невидимої зупинки у брадихроні випливе у довколишній простір. Для всіх, хто дивиться здалеку, колапсар, приведений у резонанс, вібрує впродовж секунди, прибираючи форми то диска, то веретена. Зрештою, він уже коливався так само під час своєї агонії, коли був западаючою в себе зіркою, розчавленою власним тягарем після випалення ядерних нутрощів.

Для корабля, що перебуває у брадихроні, час може майже спинитися. Але це ще не все. Вібруючий колапсар поводиться не як ідеально еластичний м’яч, а скоріше, як повітряна кулька, що нерівномірно деформується. Це — через посилення квантових ефектів. Тому поряд з брадихронами можуть з’являтися ретрохрони: струмені чи ріки часу, який плине назад. Для віддалених спостерігачів не існує ні перше, ані друге. Аби скористатися з цього завмирання й повертання часу, треба увійти в середину Чорної Діри.

Програмою передбачалося, що «Еврідіка» використає як порт самотній колапсар над сузір’ям Гарпії. Це потрібно було для виконання головного завдання експедиції. Вона мусила налагодити контакт не з будь-якою цивілізацією, що перебуває на рівні можливого порозуміння, а з подібною до метелика, який випурхує з вікна,— вже тріпоче крильцями біля його верхнього краю, саме там його повинен упіймати ентомолог. Для цієї операції потрібна була затримка часу в такій віддаленості від заселеної планети, щоб земні психонавти встигли її відвідати, поки її цивілізація не зійде з основного напряму розвитку Ортеги-Нейссла.

З цією метою експедицію було поділено на три етапи. Під час першого «Еврідіка» мала досягти колапсара в сузір’ї Гарпії, обраного місцем для розвідки й темпоральних маневрів. Цей колапсар вельми влучно було названо Аїдом. Адже попереду «Еврідіки» летів безлюдний велетень — снаряд одноразового використання «Орфей». Він був гравітаційною частиною космічного корабля, становлячи grocer (gravitation amplification by collimated excitation of resonance). За сигналом «Еврідіки» він мав змусити Чорну Діру вібрувати відповідно до частоти її власної амплітуди.

Хоча «Орфей» був велетнем у земних масштабах, та проти колапсара, якого мав розгойдати, він був порошинкою. Але «Орфей» міг скористатися гравітаційним резонансом. Передаючи Аїдові свій розколиханий подув, він змушував його стиснутись і розслабитись, і тоді чорне пекло, роззявивши пащу, відкрило б «Еврідіці» вхід до Чорної Діри, аби вона впливла у вири брадихронічних течій.

Перед цією операцією належало пересвідчитись, чи Квінта, віддалена на п’ять світлових років, уже перебуває у розповні технологічної ери, а тоді визначити, коли настане слушна мить для її відвідин. Після визначення часу «Еврідіка» мала утворити для себе темпоральну пристань в Аїді, розколиханому грасеровим випромінюванням «Орфея». Але його потужності вистачило б тільки на один постріл когезійної гравітації (цим пострілом він сам себе знищує), тож повторити операцію було неможливо.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!