Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Коли б цього не пощастило зробити з першого разу,— через навігаційну помилку серед темпоральних бур, через помилкові висновки щодо темпів розвитку квінтянської цивілізації або через будь-яку іншу причину,— експедиції загрожувало фіаско. А це в найкращому випадку означало повернення на Землю з порожніми руками. План цей був ускладнений ще й наміром використати в Аїдовому пеклі ретрохрони — тобто ввійти в загальний час усієї Галактики, що плине назад, щоб експедиція могла повернутися до своєї Сонячної системи лише через кільканадцять років після старту, незважаючи на те, що Гарпію відділяли від Землі тисячі парсеків. Щоправда, точна дата повернення була не визначена: за ту частку секунди, впродовж якої корабель перебуватиме в брадихронах чи ретрохронах, віддалік пресів і жорен гравітації, могли минути роки й роки, Розум воскреслого астронавта ніяк не міг осягти всього того — тут було повно суперечностей, головна з них така:

«Еврідіка» має завмерти у безчассі над колапсаром, чи, вірніше, в часі, інакшому, ніж загальносвітовий. Розвідники полетять до Квінти й повернуться назад: це займе понад сімдесят тисяч годин або близько восьми років. Колапсар лише кілька хвилин має коливатися під ударами грасера, набуваючи то форми диска, то веретена,— так це видаватиметься далеким спостерігачам. Отож, коли розвідники повернуться, вони вже не застануть корабля у колапсаровій пристані. Чорна Діра задовго до їхнього повернення знову набере форми нерухомої кулі. Але «Гермес», незважаючи на це. має відшукати головний корабель у темпоральному порту. Як же він зможе це зробити, коли не застане того порту, який з’явиться, щоб одразу зникнути? Як погодити одне з другим?

— Декотрі фізики,— пояснив Маркові Лаугер,— твердять, ніби розуміють існування подібних явищ, як, припустімо, існування каменя чи шафи. Насправді вони дотримуються думки про відповідність теорії результатам вимірів. Фізика, друже мій, це вузька стежка, що пролягає крізь безодню, недосяжну людській уяві. Це набір відповідей на певні питання, які ми ставимо світові; світ дає нам відповіді за умови, що ми не ставитимемо йому інших запитань, тих, про які волає здоровий глузд.

А що ж воно таке — здоровий глузд? Це щось таке, що огортає інтелект, який спирається на ті ж почуття, що й почуття мавпи. Цей інтелект бажає пізнавати світ за правилами, сформованими його земною життєвою нішею. Але світ поза ^ією нішею, цим інкубатором мислячих мавполюдей, має цінності, яких не можна взяти до рук, побачити, укусити, почути, обстукати і в такий спосіб привласнити.

Політ «Гермеса» для «Еврідіки» триватиме лише протягом тих кількох тижнів, коли вона перебуватиме у колаптичному порту. Для екіпажу «Гермеса» політ триватиме приблизно півтора року. З цього часу — три місяці на політ до Квінти, рік перебування на Квінті і чверть року на повернення назад. Для спостерігачів, які не перебувають ні на «Гермесі», ні на «Еврідіці», «Гермес» виконає своє завдання за дев’ять років і «Еврідіка» зникне з їх очей на такий самий час. Відповідно до часу, який іде на її борту, вона перейде з п’ятниці у суботу, повернеться у п’ятницю, а тоді колапсар виплюне її у простір.

На «Гермесі» час пливтиме повільніше, ніж на Землі, завдяки його швидкості — близької до світлової. Час на «Еврідіці» йтиме ще повільніше, а тоді полине назад завдяки її маневрам: адже вона зійде з брадихрону в ретрохрон, а звідти вискочить на галактохрони. Одне слово, з часу гравітаційне розтягнутого у час, обернений назад, а з нього виплине і зустріне «Гермеса» в незібганому часопросторі.

Якщо «Еврідіка» схибить у своїх маневрах хоча б на секунду, летячи у варіохронах, то ніколи не відшукає «Гермеса». В цьому немає жодної суперечності, так би мовити, з точки зору світу. Суперечності виникають при зіткненні Розуму, що виник у слабкому земному тяжінні, з явищами, які зародились в умовах тяжіння в більйони разів більшого — і це найголовніше.

Світ улаштований за універсальними правилами, що звуться Законами Природи, але те саме правило може проявлятися з різною силою. Ось, наприклад, для того, хто проваливсь углиб Чорної Діри, простір набуває вигляду часу, тому що він уже не може повернутися у ньому назад, так само, як неможливо рухатися назад у земному часі, тобто повертатися у минуле. Переживання такого «водолаза» несила уявити, якщо навіть припустити, що він не загине одразу ж, перетнувши горизонт подій.

— Попри це,— сказав Лаугер,— я вважаю, що світ влаштовано, так би мовити, доброзичливо, коли нам щастить оволодіти тим, що суперечить нашим почуттям. Зрештою, подумай сам: дитина здатна оволодіти мовою, не розуміючи принципів граматики, не знаючи ні синтаксису, ані внутрішніх суперечностей мови. Ти мене спонукав до філософствування. Людина прагне осягти якісь остаточні істини. Я гадаю, що так само поводиться будь-який смертний розум. А що воно таке — остаточна істина? Це кінець шляху, де вже не існує ні таємниць, ні надії. Де ні про що вже не можна питати, бо прозвучали всі відповіді. Такого місця немає. Космос — то лабіринт, збудований з лабіринтів. У кожному відкривається наступний. Туди, куди ми не годні увійти самі, ми проникаємо за допомогою математики. Ладнаємо з неї візочки для пересування нелюдськими просторами світу. За допомогою математики можна конструювати й позакосмічні світи, незалежно від того, існують вони чи ні. Окрім того, можна полишити математику і змодельовані з її допомогою світи, спираючись на віру в бога, увійти у потойбічний світ. Цим займаються люди, подібні до отця Араго. Різниця між мною і ним — це різниця між можливістю й сподіванням. Я за своїм фахом займаюся досяжним, він — тим, на що сподіваються, перед чим можна стати лицем до лиця лише після смерті. Що ти осягнув після смерті? Що побачив?

Попередня
-= 49 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!