Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

— Авжеж,— так само невимушене відповів пілот. Він охоче поклав би ногу на ногу, та в скафандрі не міг цього зробити. Добре пам’ятав, як його товариш колись при такій спробі полетів шкереберть разом зі столиком. — Ви маєте на увазі Бірнамський ліс? — уточнив пілот. — Мені вже бігти чи я можу з вами поговорити серйозно?

Незважаючи на кпини, Ґоссе вів своєї:

— Нова дорога обійшлася страшенно дорого. Адже треба було прогризати цей вал лави — тут саме головний виток Горгони. Навіть гора Олімп на Марсі, можливо, поступається величчю перед Горгоною. Динаміт не брав. Був тут у нас такий собі Гаренстін — може, ви чули про нього? — він пропонував не пробивати вал, а вирубати в ньому сходи. Мовляв, це обійдеться дешевше. Конвенцією 00Н слід заборонити допуск до астронавтики ідіотам. Вал Тіфона… Коротше кажучи, видовбавши тунель, заклали в нього спеціальні термоядерні бомби. Горгона, Тіфон… справжнє щастя, що в грецькій міфології стільки богів і їхні імена тепер можна запозичати. Нову дорогу відкрили рік тому. Вона перетинає найбільш висунуту на південь частину западини. Експерти запевнили нас, що ця дорога безпечна… Тим часом підземні печери всюди — під усією Орландією. Це як три чверті Африки! Остигаючи, Титан кружляв по дуже видовженій орбіті. Наближався до сфери Роша, в яку ввійшла сила-силенна менших супутників. Сатурн перемолов їх і утворив кільця. Титан і далі холонув і на ньому у перісантурніумі виникали великі бульбашки, які в апосатурніумі замерзали, а потім з’явились осадкові породи, льодовики, що вкрили цю пухирчасту, губчасту аморфну скелю і зіпхнули вглиб. То неправда, ніби Море Гінікум випливає тільки при відповідному положенні всіх супутників Сатурна. Ці вторгнення і виверження гейзерів неможливо передбачити. В загальних рисах про це знають усі, хто тут працює: і перевізники, й пілоти. Хоча ця дорога обійшлась у мільярд, важкі машини туди не можна пускати. Всі ми, як колись казали, перебуваємо на небі. Хіба не про це свідчить сама назва шахти — Ґрааль? От тільки небо виявилося до біса дороге. Можна було б господарювати й краще. Усі плани сплутала бухгалтерія. Виплати за загиблих чималі, хоча й менші за ті капіталовкладення, які слід було б угатити, щоб зменшити небезпеку… Я вже майже закінчив. Можливо, тим людям пощастить якось врятуватися, навіть якщо їх затопило. Починається відплив, а броня діґлатора витримує сто атмосфер на дюйм. Кисню вони мають на триста годин. Марлін вислав звичайні всюдиходи на подушках і ще два суперважкі — для ремонту. Хоч би що ви могли зробити, однак не варто ризикувати. Діґлатор належить до найважчих…

— Сподіваюсь, ви вже скінчили,— перебив його пілот. — Мене цікавить одне: ви згодні? А Кілліан? Ґоссе закашлявся і сів.

— Адже саме для цього я мав його привезти сюди,— додав пілот. — Хіба не так?

Ґоссе потяг за ріжок карти, й вона, зашарудівши, згорнулася. Потім узяв сигарету і промовив, дивлячись на вогник запальнички:

— Це його справа. Він знає місцевість. А крім того, підписав контракт. Я не можу заборонити операторам укладати угоди з Ґраалем. А от у відставку подати можу і мабуть-таки подам. І чхав я тоді на всіх на світі героїв.

— Ви дасте мені машину,— спокійно повторив пілот. — Я можу зараз домовитися з Ґраалем. Марлін підскочить сюди, дасть розпорядження — й по всьому. А вам перепаде. Марлінові однаково хто — Кілліан чи я. А інструкції я знаю напам’ять. Шкода часу, пане Ґоссе. Прошу, дайте мені чогось попоїсти, випити, а тоді обговоримо деталі.

Ґоссе безпорадно глянув на Лондона. Розраховував на підтримку, але його чекало розчарування.

— Він піде,— озвався заступник. — Я про нього чув од того спелеолога, що був улітку на Ґраалі. Він такий самісінький, як і твій Піркс. Тишко. От тільки люльки шкода. Іди митися, друзяко. Душ унизу. І одразу ж повертайся, щоб не захолов суп.

Вдячно всміхнувшись до Лондона, пілот вийшов. Він підняв свого білого шолома так рвучко, аж язички змійок на скафандрі забряжчали. Ледве пілот зачинив за собою двері, як Лондон почав поратися коло підігрівачів, подзенькуючи посудом.

— Що це дасть? — сердито спитав Ґоссе. — Ти теж добрий!

— Зате ти у нас, друзяко, жалісливий. Навіщо ж дав Пірксові машину?

— Я був змушений. Він клявся.

Лондон повернувся до нього з каструлею в руках.

— Хлопче, лясни себе по лобі! «Клявся». Якщо такий поклянеться стрибнути за тобою у воду, то стрибне. А поклянеться тільки дивитися, як ти тонеш, то й тоді стрибне. Ну що, я не маю рації?

— Раціо і раціоналізм — це різні речі,— Ґоссе ще пробував боронитися, але робив це непевно. — Як він може їм допомогти?

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!