Слава ЗСУ!

— Відшукає сліди. Візьме випромінювач.

— Облиш! Краще я послухаю Ґрааль, бува вони щось знайшли?

До вечора було ще далеко, але вже посутеніло, бо хмари осідали навколо освітленого гриба вежі. Лондон порався біля столу, а Ґоссе, смалячи сигарету за сигаретою, сидів у навушниках і слухав порожні балачки бази Ґрааля із всюдиходами, котрих вислали на пошуки після повернення вертольотів. Водночас Ґоссе думав про двадцятидев’ятирічного пілота. Чи не занадто поквапливо, не розібравшись, той змінив курс і приземлився тут? Дипломований командир такого корабля має бути непохитним і завзятим. Молодих і завзятих вабить небезпека. А сам він, Ґоссе, якщо в чомусь і винен, то лише в недогляді. Треба було уточнити щодо Кілліана, тоді корабель полетів би на Ґрааль. Бо Ґоссе, який не спав двадцять годин, подумки уже поховав прибульця, хоч і не признавався в цьому. А як, власне кажучи, його звуть? Знав, але забув; певно, насувається старість. Ґоссе доторкнувся до лівого монітора, замиготіли рядки зелених літер:

ГЕЛІОС — СУДНО II КЛАСУ ДЛЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ДРІБНИХ ВАНТАЖІВ ПОРТ ПРИПИСКИ—ВЕЛИКИЙ СІРТ

КОМАНДИР-ПІЛОТ — АНГУС ПАРВІС

ДРУГИЙ ПІЛОТ — РОМАН СІНКО

ВАНТАЖ — ЧИ ТРЕБА ПОДАТИ СПИСОК ТОВАРІВ?

Ґоссе вимкнув монітор. Увійшли прибульці, вдягнені в светри і спортивні штани. Сінко привітався, худий, кучерявий і розгублений: виявилось, у реакторі таки стався викид. Обидва взялися за консервований суп. Ґоссе не давала спокою думка про те, що цей забіяка, якому він збирається довірити машину, мав би зватися не Парвісом, а Парсіфалем,— це пасувало б до Ґрааля. Однак було не до жартів, і Ґоссе полишив гру в анаграми. Після короткої суперечки, що ж вони роблять — обідають чи вечеряють (це неможливо було визначити через різницю часу—бортового, земного й титанового),—Сінко з’їхав униз, щоб обговорити з техніком подробиці майбутньої дефектоскопії, її треба було провести в кінці тижня, коли реактор охолоне і тріщини в корпусі частково затягнуться. А пілот Анґус Парвіс разом з Ґоссе й Лондоном спроектували у вільній частині залу діаграму Титана. Зображення, утворене голографічними проекторами, тривимірне, кольорове, з позначеними маршрутами, охоплювало всю півкулю від полюса до тропіків. Його можна було збільшувати чи зменшувати, і Парвіс ознайомився з усією територією, що відділяла їх від Ґрааля.

Кімната для гостей була маленька, але затишна, з двоповерховим ліжком, похилим письмовим столом, кріслом, шафкою і душовою, такою тісною, що коли він намилювався, то ввесь час бився ліктями об стіни. Парвіс ліг на ковдру й почав вивчати товстий підручник титанографії, який взяв у Лондона. Спершу пошукав у змісті назву «Бірнамський ліс», однак її не було ні під літерою «Л», ні під «Б». Наука цю назву зігнорувала. Парвіс гортав книжку, аж поки натрапив на гейзери. Коли вірити авторові, не все було так, як розповів Ґоссе. Застигаючи швидше, ніж Земля й решта внутрішніх планет, Титан сховав у своїх надрах величезні маси стиснутих газів, які напирають у місцях тріщин на осадки старих вулканів, а також на мережу їхніх магматичних жил, розгалужених на сотні кілометрів, і при певній конфігурації синкліналей та антикліналей можуть пробиватися в атмосферу потужними фонтанами летких сполук. Ця суміш містить двоокис вуглецю, він умить замерзає і перетворюється на сніг, який товстим шаром укриває рівнини і горби.

Анґусові Парвісу швидко набрид сухий науковий виклад. Він погасив світло, вкрився, здивувавшись, що ні ковдра, ні подушка не підлітають, бо за місяць невагомості звик до цього,— і одразу заснув. Та щось розбудило його так несподівано, що він сів у ліжку, аж тоді розплющив очі, готовий кудись бігти. Анґус безтямно роззирнувся, потер підборіддя й завдяки цьому рухові згадав, що йому снилося. Бокс. Він бився з професіоналом, передчуваючи поразку, і впав, нокаутований, як колода. Сидів, широко розплющивши очі, кімната оберталася й пливла в нього перед очима, немов рубка управління при різкому повороті. Нарешті Анґус отямився повністю. Спалахом повернулася згадка про вчорашню аварію, суперечку з Ґоссе, нараду біля діорами. Кімната була маленька, мов каюта на пароплаві. Це нагадало йому останні слова Ґоссе: що колись він був моряком китобійного судна… Анґус голивсь, обмірковуючи прийняте рішення. Коли б не Піркс, він би добре подумав, перш ніж так безоглядно домагатися дозволу на цей пошук. Стоячи під струменями навпереміну то гарячої, то крижаної води, він спробував заспівати, але якось невпевнено. Анґус розгубився. Він розумів, що вляпався в дурну історію, яка загрожує не просто ризиком. Струмені води били йому в підняте обличчя, а він думав, чи можна ще відмовитися. Але розумів, що це неможливо. Так міг би вчинити хіба шмаркач. Він добре витерся, застелив ліжко, одягся й рушив на пошуки Ґоссе. Тепер хотілося якнайшвидше взятися до діла. А ще мусив освоїтися з незнайомою моделлю, трохи потренуватись, відновити необхідні навички.