Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

«Еврідіка» чимось нагадувала повітряну кулю, яка для того, щоб не втратити висоти, позбувається мішків з баластом. Але порівняння з аеростатом було вельми приблизне — адже жоден стерновий не годен був з такою швидкістю реагувати на всі зміни тяжіння й управляти такою небезпечною грою.

Багатосегментний корпус корабля, який складався з кілець, з’єднаних між собою шарнірами, здалеку схожий на гігантського кільчастого шовкопряда, що білою комою звивався над громаддям Чорної Діри, мабудь, був би цікавим видовищем для стороннього спостерігача. Але такого спостерігача не було і не могло бути, бо відважний товариш «Еврідіки» — «Орфей», який повинен був відкрити для неї вхід у пекло, був безлюдний. Підтримуючи постійний лазерний зв’язок із велетенською личинкою, «Орфей» чекав сигналу, котрий мав перетворити його на резонансову бомбу, що зветься одноімпульсним грасером. Подібний, хоча й у тисячі разів слабший, грасер було випробувано в Сонячній системі; тоді з його допомогою позбавили Сатурн одного з найбільших після Титана супутників.

Лазерний зв’язок почав погіршуватися, тому «Орфей» отримай дефінітивну програму дії і, слухняно замовкнувши, розпочав усередині машинного відділення count-down ’. Підлетів до колапсара ближче, ніж «Еврідіка», і світло розпливалось і вигиналося, пробиваючись крізь недосяжні для будь-яких радіохвиль сфери.

Поки Аїд терзав навколишній час і простір, розбиваючи їх на друзки над своїм руйнівним горизонтом, «Еврідіка» здійснювала останні спостереження Квінти, п’ятої планети шостого Сонця Гарпії — основної мсти експедиції. Орбітні астромати, вистрілені заздалегідь у космічний простір, кружляли віддалік колапсара, утворюючи планетоскоп з небувалою апертурою — двох астрономічних одиниць. Зображення, а вірніше тривимірна модель Квінти, сконцентрувалося на екрані головізора, як імлиста, вкрита хмарами куля, що зависла в залі обсерваторії між її багатоярусними галереями

Щоправда, туди ніхто не заглядав. Цей голоскоп був змонтований в обсерваторії, бо його подарував експедиції один японський промисловець задля реклами, щоб потім подарувати такі самі голоскопи й земним планетаріям. То було ефектне видовище/але астрофізики з того, власне, не мали ніякої користі. Вони погодилися встановити його в обсерваторії, бо їхня апаратура займала стіни носового залу, а планетоскоп, розміщений під куполом як оздоба, заповнив порожню середину залу. Зображення туманностей та планет, що з’являлись у головізорі, приходили спостерігати гості, аби хоч у такий спосіб побачити космічний пейзаж, схований за глухими стінами «Еврідіки».

Потерпілий з Титана астронавт, крім імені Марк, уже прибрав і прізвище — Темпе. Так звалася долина, де Орфей вперше зустрів Еврідіку. Це прізвище дав йому Бар-Гораб під час конфіденціальної зустрічі з майбутнім екіпажем розвідки. Власне, це не він так назвав його; під таким іменем та прізвищем потерпільця з Титана було призначено на посаду другого змінного пілота «Гермеса», а командир поводився так, ніби нічого не знав. Лаугер також відмовивсь од «авторства», а вірніше — відбувся жартом, мовляв, усі однаково підпали під вплив персонажів з грецької міфології.

Поки тяжіння лишалося сталим, хоча корабель утрачав швидкість, Марк Темпе частенько бував у Лаугера і з цікавістю дослухався до його суперечок із Голдом та Накамурою, астрофізиками, які дискутували про таємницю «надвіконних» цивілізацій. Тих, що випадали з основної лінії діаграми Ортеги-Нейссла. А що про їхню долю не було нічого відомо, то це стало неабияким викликом для уяви.

Зацікавлених цією загадкою можна було дуже умовно поділити на дві групи:

одні пояснювали мовчання соціологією, інші — космологією. Голд, хоча й був фізиком, дотримувався соціологічного пояснення таємниці, навіть крайньосоціологічного, що звалося соціолізою. Входячи в епоху технологічного прискорення, суспільство спершу порушує своє життєве середовище; згодом і може, й хоче , його врятувати, але зусилля виявляються недостатніми і біосферу доводиться змінювати — почасти з доброї волі, почасти з необхідності — артефакту. Виникає цілком видозмінене середовище, але не штучне в людському розумінні цього те т-міну. Для людей штучним є те, що вони створили самі, а природним залишається те, що вони не зачіпали або лише використовували як воду в гідротурбінах або орні землі.

Над «вікном» ця різниця зникає. Бо коли все стає штучним, то ніщо не є штучним. Виробництво, розум, дослідницька робота піддаються «пересадці» в усе навколишнє середовище; електроніка замінює установи, законодавчі органи, а.лкіністрацію, систему освіти, охорони здоров’я; відмирає етнічне розмаїття, зникають кордони, поліція, суди, університети, так само як і в’язниці. Може виникнути «другий печерний вік» — вік суцільної неписьменності й неробства. Щоб вижити, не треба працювати. Кожен може мати геть усе задарма й робити все що заманеться.

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!