Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Це не обов’язково породжує стагнацію: середовище — слухняний опікун, але лише доти, доки» в нього стане сил видозмінюватися за бажанням розумних істот.

Може, так і відбувається прогрес? На це ми не годні відповісти, бо впродовж історії приписували ідеї прогресу нетотожне значення.

Чи можна назвати поступом таке становище, коли спеціалізація розмежовує діяльність на безліч галузей: пізнавальну, будівпичу, інтелектуальну, творчу, так що кожен фах дедалі глибше занурюється в щораз вужчу ділянку знань? Якщо машини підраховують усе швидше й краще ніж люди, то навіщо тоді лічити? Якщо фотосинтетичні системи виробляють їжу різноманітнішу й поживнішу, ніж селяни, пекарі, кухарі, кондитери — нащо обробляти землю, молоти зерно і випікати хліб? ЧОМУ цивілізація у такій соціолізі не шле в усі небесні далі рецепт власної досконалості й процвітання? Але навіщо, власне, це робити, коли вона взагалі вже не існує, як спільнота ненаситних шлунків і мізків?

Постає такий собі велетенський набір особистостей, коли вже справді важко знайти бодай одну особистість, яка завдалася б метою посилати сигнали у космічний простір про те, як добре їй ведеться.

Штучне середовище формується з такою інженерною продуманістю, щоб у її умовах не можна було досягти властивостей планетарної «Особи». Таке середовище — це НІХТО, нічим не відмінне від лугу, лісу, степу. Тільки й того, що воно зростає, квітне не для себе, а для когось. Для якихось істот. Чи вони через це дурнішають і перетворюються на тупих дармоїдів, котрі б’ють байдики, граючись цяцьками, зробленими для них планетарною опікою? Не обов’язково. Все залежить від погляду. Що для однієї людини примарне й безглузде, для іншої може бути мрією життя. Особливо нам бракує мір і оцінок, коли ми намагаємося зрозуміти істот іншого світу, іншої епохи, абсолютно відмінної від нашої.

Накамура й Лаугер дотримувалися космологічної гіпотези. Хто Космос пізнає, той у Космосі гине. Не через те, що втрачає там життя — цей афоризм май зовсім інше значення. Астрономія, астрофізика, космонавтика — це тільки скромні й незначні початки. Ми самі вже зробили наступний крок, опанувавши буквар сидеральної інженерії. Не йдеться також про експансію, про так звану «ударну хвилю Розуму», який, вийшовши за межі своєї планети й оволодівши чужими, поширює свій вплив і на інші галактики.

Навіщо? Аби дедалі щільніше заселити космічний простір? Мова йде не про «розмноження і заселення», а про діяльність, якої ми не здатні зрозуміти, а отже й визначити її значення. Чи може мавпа зрозуміти терзання космогоніка? Чи ипіуегзит — це великий млинець, а цивілізація — дитина, яка силкується якнайшвидше той млинець проковтнути? Думка про космічні вторгнення — це проекція агресивних властивостей хижої напівмавпи. Вона б сама залюбки зробила ближньому те, що їй не до вподоби, і тому рівняє Високу Цивілізацію по собі. Цілі флоти галактичних дредноутів налітають на якусь бідолашну маленьку планетку, аби допастися до її грошей, діамантів, шоколаду і, звісна річ, до гарненьких жінок. Ті жінки потрібні їм так само, як нам самиці крокодилів!

То що ж роблять ті, котрі перебувають над «вікном»? Те, чого ми не можемо зрозуміти й водночас не хочемо погодитися з тим, що їхня діяльність вийшла за межі нашого розуміння. Ось вам приклад: ми повинні зробити дірку в Аїді, проткнути його темпоральну цибулину, щоб сховатись у ній. Але не треба гратися в піжмурки! Ми хочемо застати цивілізацію, поки вона ще не вилетіла з «вікна». Імовірність другої такої експедиції, як наша — мізерна. Може, нащадки колись і згадають нас незлим словом, як отих аргонавтів, що вирушили за Золотим руном.

Гаргнер, буваючи в Лаугера, називав таке пояснення «цивілізацій поза межами контакту» по-своєму: «розумінням через нерозуміння». Останнім часом він уже не міг брати участі в дискусіях, бо зореліт наближався до мети, тож доводилося майже постійно сидіти в диспетчерській.

Марк Темпе знав, що його звуть якось інакше, та нікому про це не говорив (не бажаючи викликати підозру в медиків). Тепер він вивчав перед сном склад екіпажу «Гермеса». З десятьох добре знав лише Герберта й маленького чорнявого Накамуру — через Лаугера. Про командира, під чиєю орудою мав летіти, не знав майже нічого.

Командира звали Стірґард, він був першим заступником Бар-Гораба. Другим його фахом стала соціодинамічна теорія ігор. Кожен учасник розвідки мусив дублювати іншого члена екіпажу, щоб через нещасливий випа.док чи хворобу котрогось із них не зірвати завдання. За технічне забезпечення польоту відповідав гравістик-сидератор Поласар. Марк Темпе не раз бачив цього чудового плавця в басейні «Еврідіки», захоплювався його атлетичною статурою, коли той, виконуючи потрійний гвинт, стрибав з вишки. Та басейн не був найкращим місцем для знайомства з сидеральною інженерією, отож Марк намагався гризти граніт складної науки самотужки. Марно. Адже для того, щоб зрозуміти бодай вступ до неї, треба було розумітися на численних теоріях, які розвивали і доповнювали теорію відносності.

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!