Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Першим пілотом став Гаррах. Високий, кремезний, рвучкий, він також непогано знався на інформатиці і разом з астроматиком Албаном мав опікуватися комп’ютером «Гермеса». Чи, як одного разу висловився са VI комп’ютер, ті двоє людей були його підопічними. Він належав до покоління так званих «остаточних», бо жодна інша обчислювальна машина не могла мати Є ільшої розрахункової потужності. Межі такої потужності були визначені своїми властивостями матерії — такими, як стала Планка та швидкість світла. Більшу розрахункову потужність могли б мати хіба що комп’ютери, спроектовані теоретиками,— людьми, котрі займалися чистою математикою, відірваними од реального світу.

Дилема, яка поставал.a перед конструкторами, полягала в тому, щоб поєднати дві протилежні умови: амістити якомога більше нейронів у якнайменший об’єм. Швидкість руху сигналів не може бути більшою від швидкості реакції складових елементів комп’ютера. У протилежному випадку швидкість руху обмежує розрахункову швидкість. Найновіші датчики реагували за одну стомільярдну частку секунди. Мали розмір атома. Тому такий комп’ютер мав у діаметрі лише три сантиметри!. Будь-який більший працював би повільніше.

Щоправда, комп’ютер «Гермеса» займав пів кермової рубки, але тут стояла й допоміжна апаратура, що в даний момент не працювала. Натомість рішення у критичних ситуаціях, in extremis, блискавично приймало ядро комп’ютера, не більше від голубиного яйця. Комп’ютер цей звався ҐОД, Genera/ Operational Device. Дехто вважав, що ця абревіатура не випадкова. На «Гермесі» працювало два ҐОДи, а на «Еврідіці» — вісімнадцять.

Окрім Стірґарда, Накамури, Герберта, Поласара та Гарраха, яких призначили в розвідку ще до старту корабля, в ній мали взяти участь Араго, як резервний лікар, що було несподіванкою (голосували таємно), Марк Темпе на посаді другого пілота, логістик Ротмонт, а також двоє експертів, обраних з кільканадцяти егзобіологів та інших спостерігачів земної ради SETI — Кірстінг та Ель-Салям.

Останні тижні всі десятеро жили в п’ятому сегменті «Еврідіки», де містилася точна копія внутрішніх приміщень «Гермеса», для того, щоб краще познайомитись один з одним і з завданням, і»ке на них чекало. Вони щодня програвали на тренажерах різні варіанти наближення до Квінти, а також методи налагодження контакту з мешканцями планети.

Тетес, керівник цих тренувальних занять, добряче надокучив майбутньому екіпажеві «Гермеса», примушуючи шукати вихід із найфантастичніших ситуацій, коли, наприклад, «Гермес» потрапляв в аварію, а в цей час на нього спадала ціла злива незрозумілих сигналів, що імітували голоси чужої планети.

Не знати чому, серед членів екіпажу увійшло у звичку називати апостольського посланця не отцем, а доктором Араго. Маркові здавалося, що священик сам цього хотів.

Тренування припинилися ще до закінчення програми підготовчих занять — Бар-Гораб викликав до себе розвідників, аби повідомити їм про останні спостереження за системою Дзети.

З восьми планет цієї спокійної зірки класу К чотири внутрішні, малі, з масою Меркурія та Марса, при великій вулканічній активності мали мізерну атмосферу. Здалеку навколо Дзети кружляли три газові, великоперсні гіганти, ряду Юпітера, із потужними й бурхливими атмосферами, які переходили у водень, стиснутий до металевої густини. Септа, вдвічі важча за Юпітер, викидала у космічний простір більше енергії, ніж одержувала від свого Сонця: їй небагато бракувало для того, щоб самій стати зіркою. І тільки Квінта, з півторарічним циклом обертання навколо Дзети, голубіла, немов Земля. Крізь розриви білих хмар, що оточували Квінту, можна було роздивитися контури океанів і материків.

Спостереження з відстані п’яти світлових років було нелегко вести. Роздільча здатність оптичних приладів «Еврідіки» не давала змоги як слід упоратися із цим завданням. Зображення, які передавали вислані вперед орбітери, виявились недостатньо чіткими.

Якщо дивитися на Квінту з корабля, то вона перебувала в другій чверті. Половина її диску світилась, і саме над ним було виявлено спектральні смуги значних мас води й гідроксилу. Так, вздовж екватора Квінту оперізувала змієподібна смуга незвично згущеної водяної пари. Смуга ця тяглася вище від атмосфери. Можливо, то було крижане кільце, яке терлося внутрішнім краєсм об верхні шари атмосфери.

Якби ця гіпотеза виявилась вірною, то перстень мав би невдовзі розпастись. Астрофізики оцінювали його масу від трьох до чотирьох трильйонів тонн. Якщо перстень утворився з води, взятої з океану, то океан утратив близько 20 000 кубічних кілометрів: не більш як один процент від усього об’єма. Коли ж ці явища були не природного, а штучного походження, то дуже вірогідним здавалось таке пояснення: мешканці Квінти здійснювали роботи, пов’язані з пониженням рівня морів для того, щоб відкрити шельфи й заселити їх. Отже, операцію було виконано дуже невдало. Крижаний перстень був виведений на недостатньо високу орбіту і мав через кілька років упасти назад у океан. За таких масштабів робіт це було незрозуміле і дивне.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!