Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

— Упіймаємо цього нічного метелика,— вирішив Стірґард. Отож «Гермес» рушив по траєкторії винищувача, а за милю від об’єкта вистрілив пристроєм з чіпкими лещатами. Лещата широко розкрилися над самим хребтом химерного нічного метелика і схопили його з боків. Інертне створіння поводилось ніби пасивно, але за хвилю його температура зросла і струмінь газу, що бив іззаду, подужчав. Монітор, який пильно стежив за цими ловами, зблиснув знаками запитання.

— Увімкнути енергопоглиначі? — спитав ҐОД.

— Ні,—відказав Стірґард, дивлячись на болометр. Захоплений об’єкт розігрівся до трьохсот, чотирьохсот, п’ятисот градусів за Кельвіном, але швидкість майже не збільшилася. Потім крива температури задрижала й пішла на спад. Упольований об’єкт холонув.

— Яка тяга? — спитав командир. Усі в рубці управління мовчали, переводячи погляд з візуального монітора на бічний, позасвітлової емісії. Світився тільки болометричний.

— Радіоактивність нуль?

— Нуль,— запевнив командира ҐОД. — Витік слабшає. Що робити?

— Нічого. Чекай. Так вони летіли довго.

— Візьмемо це на борт? — врешті запитав Ель-Салям. — Чи, може, спершу просвітимо?

— Не варто. Він уже здихає — тяга в нього спадає і він захолов. ҐОД, покажи його зблизька.

Крізь електронні очі мисливця-пастки вони побачили чорний панцир у віспі ерозії.

— Абордаж? — спитав ҐОД.

— Ще ні. Стукни його зо два рази. Але не сильно. Із середини довгоруких лещат вистромився стрижень. Він методично бив у затиснутий корпус, із якого сипалась окалина.

— Там може бути безударний детонатор,— зауважив Поласар — Я б його все-таки просвітив…

— Добре,— несподівано погодився Стірґард. — ҐОД, проспінографуй його. Два веретеноподібні зонди, вистрілені з носа корабля, наздогнали череватого метелика й полетіли рівнобіжне з ним. Верхні монітори рубки управління ожили, відтворюючи заплутані смуги, пасма, тіні, а водночас із цим по краях екранів вискакували атомні символи: вуглецю, водню, кремнію, марганцю, хрому; ці стовпчики зростали, аж поки Ротмонт сказав:

— Це нічого не дасть. Його треба взяти на борт.

— Ризиковане,— пробурмотів Накамура. — Краще демонтувати на відстані. Командир спитав у ҐОДа.

— Можна,— відповів ҐОД. — Це займе від п’яти до десяти годин. Починати?

— Ні. Розріж йому панцир у найтоншому місці і передай зображення з середини об’єкта.

— Просвердлити?

— Так.

До зондів, що оточували здобич, приєднався іще один. Алмазне свердло не брало.

— Тільки лазер,— вирішив ҐОД.

— Нічого не вдієш. Але—мінімальний імпульс, щоб у середині нічого не розплавилось.

— Ручитись не можна,— відказав ҐОД. — Лазерувати?

— Обережно.

ҐОД утяг свердло. На шерехатій поверхні заряхтіла біла точка, пішов дим, ’а коли хмарка диму розвіялася, у витоплену пробоїну ввійшла головка телеоб’єктива. Стало видно обсмалені труби, що входили в опуклу плиту, а все зображення ледь тремтіло. Озвався ҐОД:

— Увага: згідно із спінографією в центрі об’єкта розташовані ексцитони, а утвори з двох віртуальних квазічастинок стиснули конфігураційний простір Фермі.

— Далі! — поквапив Стірґард.

— Тиск у джерелі енергії — понад чотириста тисяч атмосфер, або квантові ефекти Голенбаха.

— Різновид бомби?

— Ні. Скоріш за все джерело рушійної сиди. Реактивною масою був аргон. Він уже вичерпався.

— Чи безпечно буде взяти це на борт?

— Безпечно. Можна визначити, що сукупність енергії дорівнює нулю. Крім фізиків, ніхто не розумів, що це означає.

— Беремо? — спитав Накамуру командир.

— ҐОД знає ліпше,— усміхнувся японець. — А ти що скажеш?

Ель-Салям, до якого було звернене запитання, на знак згоди хитнув головою. Отож трофей було втягнуто до вакуум-камери на носі й для певності оточено енергопоглиначами. Ледве скінчили цю операцію, як ҐОД повідомив про інше Відкриття. Він помітив об’єкт значно менший від спійманого, вкритий оболонкою, яка поглинала промені радіолокаторів; виявив його ҐОД через спіновий резонанс матеріалу, з якого був зроблений об’єкт: то була сигара масою в якихось п’ять тонн. Орбітери знову полетіли до об’єкта і, розжаривши ізоляційне покриття, здерли його з лискучої металевої сигари. Спроби викликати його реакцію скінчилися нічим: то був труп, у боці якого зяяла витоплена дірка. Стан обшивки свідчив про те, що вона з’явилася не дуже давно. І цю здобич завантажили на корабель.

Отож лови пройшли легко. Клопоти почалися щойно при обстеженні і розтині здобичі.

Перше судно своєю двадцятитонною тушею нагадувало велетенську черепаху. Його шерехатий панцир був побитий безліччю зіткнень з мікрометеоритами й космічним пилом. Усе це свідчило про мало не столітній вік. Його орбіта виходила в афелій за крайні планети Дзети.

Попередня
-= 63 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!